Знов повертаюся думками до концепту emotional intelligence. Оскільки це концепт, його можна не перекладати, а взяти й проглинути не перетравлюючи. Можна, але чи варто? Як-що є емоційний интелект, то десь має бути, интелект неемоційний або якийсь щирий такий, що й чуттів не треба. Але кожен, хоч який маленький, интелектуал почуває не просто емоційність, а жадну пристрасть щирого интелекту. Жага пізнання — то згущене, без домішки чуття. Й утіха превелика.
Звідци бачимо, що байдужність до розумування — то правдиве з'явище, intellectual unemotionality, емоціонульність. А думана відлюдність интелекту пояснюється саме його дорогоцінною окремішністю, зосередженою наставленістю в середину — туди, де стільки жаданих речей у собі.
Немає коментарів:
Дописати коментар