Для мене перекладництво — то річ особистого спасіння, тому я публічно можу тільки перекладати, а не обговорювати переклад. Публічно спасатися, як то зна кожен перекладник, дуже важко, ба й неможливо. Того й добре, що останнім часом перекладництво де-далі, то все більш нагадує камерний театр, де не то що суфлера-підказчика — самих акторів ніхто не впізнає. І в той-таки час принагідне перекладання — це річ колективного (родинного) спасіння від голоду. Я до особистого голоду готовий і прихильний: він, той голод, на четверту добу стає духовний, це ніби жадання походу на театр — знов темний, непублічний чин. А от рідні та вірні ще трохи не в готові, то й спасаються вже по своєму: трішки під'їдають.
Немає коментарів:
Дописати коментар