За Руданським

 Улюблений вже milestone тра нашою мовою віддавати як верству чи верстівник. Бо це воно й єсть. А що п'ять milestone'ів, то й коршомка — треба й одпочити.

Між народом

 Міжнароднє життє стало геть безепотрібне — бурує народнє між народом.

Прихована загроза

 Нова, грізна загроза нашому перекладництву криється в тому, що передніше мов не знало лиш воно, а тепер їх жваво не знають геть усі.

Скасовується чи переноситься

 Сьогорішній жовтень випав порожнявий, дутий. Коли почав уже часувати через блідницю, трохи відживів, як то буває з уже смертенними, й почав західливо на всі боки мотлятися. Пильно й ненастанно гріє чуприну над роботою тільки еліта, про що й не забуває сповіщати голодному, заздрому загалові, дмучи в усі трембіти. Иноді навіть здається, що справжніша, щиріша сіль нашої землі, рятуючись од нищівної війни, вивезла на Закерзоння всю спільну вишиванку (те, що вишивається, не плутати з вишиванкою), а нова сіль осолює й доїдає те, що лишилося.

Сам я до еліти, не превеликий жаль, не належу. Тут іще слід тямити, що еліта — то самоназва, з чого в нашому реместві випливає, що треба переконувати сьвіт у тому, що ти в його елітний чи елітарний, торсаючи й шарпаючи його, непам'ятущого. А я от на теє зовсім не мастак.

Ще й до того, пізні жовтневі клопоти раз-у-раз іскасовуються чи переносяться. Касувати своє тверде слово якось неґречно, тож із такого становища є два виходи. Раз, можна вживати слова "відміняється", а не "скасовується", на взір рехверентного "отменяться". Цей міжмовний омонім дарує лінґвістичну надійку: нічого не відміняється, а на серці якось так тепліше. А друге, можна заходи переносити. Це ніби як великий, статечний корабель на хвилях — носиться-переноситься. Альбо альбатрос так високо літа, що не знає, де сяде. І чи сяде коли. А як сяде, то чи не повисне старому морякові на шиї. Бо воно переноситься, щоб потім нишком і скасуватися.

Ще й донне

 Життя — розкішне хвильове забігання. Шкода, що тіло будовою своєю й натурою гостро змушує нас дивитися на дно. А воно, дно, вже кому яке вдасться. Й усе наше дняве — денне, й усе наше дневе — денне. Й усе наше денне — денне. А ще донне.

Галанці

 Серед українських міщан чималенько дендиїв. Це не відрізняє наших городян од загальноевропейських. Але от як по нашому, по народньому, спроста сказати, що дендий із когось? Як то в нашої мови заведено, мається купа слів — чи й не більше, ніж самих тих у нас чепурунів: джеґер, дженджик, джигун, жевжик, надриґанчик, крутивус, мартопляс, парадник, прилиза, і навіть хверт, хвертик і хвинтик. А ще щиголь. Та найцікавіще галанець: "Чистюк він, галанець, не причепурившись, до дівчат не вийде". Хто такий буде? А ну-ж! Звісно-ж, голяндець. От ви завітайте до Голяндії, кого пустять, і придивіться до тамтешнього чоловіцтва: правдиві, щирі галянці всі до жодного. Тож і штанці-галанці, вузькі та "підстрелені", де-хто з поважного панства доношує за парадниками-попередниками й дотепер. На них у нашій історії, на тії штані, вже не раз наставала поведінка й іще настане. Бо не переводяться, кажу, по наших містах галанці.

На "гарнидень"

 Наших бідних роздавачів послуг їхні надавачі так вимуштровують, щоб вони конче кожному на розпрощанні казали "гарного дня". Це в них невиводне — як сьвяткування народніх американських Гальовин. Хоч на добридень треба давати вітаючись. А на... гарнидень і зовсім давати не треба.

Коли відвідувач чемно дякує, одностайно кажуть "будь-ласка". Та "будь ласкав" і "будь ласкава" то-ж звертання-прохання та ще й на "ти". Будьте ласкаві мені викати. На відповідь подяці доречніше казати "прошу" без польського наголосу. Прошу й припрошую!