Не без причини

 Серпень має тридцять один день. І то не без причини: 30 день дурувати, а один, 3-ий — сісти й зажуритися. Теж не без причини.

Без радости

 Яку радість можна мати, не відрізняючи втіхи від задоволення? Чи навіть і задоволу або задовілля, як хто зна такі слова? Всеньке життя йде на задоволення. Й без ніякої втіхи.

Пішла голота на вигадки

 Болять зуби? Либонь пооскомило. Та от реклямодавці зразу кажуть: "ТОП, ТОП, ТОП". Це вони самі top чи нас кудись виряджають? Але вкраїнці ще поки тупають: тупу, тупу ніжками. А "потопати" ніяк не можуть, доведеться тоді "потопати". 

Ще  й упевнено хвалиться, що "№1 стоматологія". Їй-право, не брешу! Вважають, що багато є на сьвіті розділів медицини з однаковою назвою, аж треба нумерувати. Й нумер виставляти наперед: добрий рвач, нічого сказать — не зубний лікар №1, а №1 зубний лікар. А під ним уся стоматологія ходором ходить, хоча й окремо взята, одна з численних, зате ціла.

І знов таки прикро, зо хтось за ці вигадки гроші гребе. Хтось, а не ми, ну, то-б-то не я, такий розумний.

Енер... той

 Рекляма подвійного, активного серця: "Не стресуй. Енергуй. Дій". І так спокійно-спокійно, навіть без знаку оклику. І комусь-же неструсованому, енерґованому, дійовому за такий вигад іще й купу грошей насипали в шапку. То вже дослухаймося до його, багатого: енер... той, поки не звик, пробачте.

Єдина отчина

 "Батьківщина" в нас одна, то вже не треба писати її з великої. Бо ще подумають, що це така є, а там іще якісь инакші суть. От СССР був "Батьківщина" з великої, бо на додачу до рідних малих поставили спільну батьківську халабуду. На кістках тих, хто любив свій рідний край відносно менший, невеличкий. А "любов" — з маленької, "віра" — з маленької й "надія" з маленької буде.

До слова "зовсім"

 Уже кілька років кажуть: "немає, від слова "зовсім". І дуже воно дотепно як здавалось, як і здається досі. Хоч од слова "зовсім" похідних геть немає. А саме воно походить од "зо всім", се-б-то "з усім". І на батьківщині дотепу, в московській мові, той самий родовід. Але-ж весело, зовсім весело. Зо всім сумом про теє сповіщаємо.

Видима халепа

 Чую від дуже вкраїнських людей, що "явний прокол". Здається воно таке близьке, молоде, ніби щойно почуте від рідного піддівка чи випарубка. Т'але зразу чогось нашорошує сам "прокол": чи воно, бува, по нашому не прокіл? Ні, бо суто граматично йдеться тут за проколення, проткнення чи простромлення. А проколоте місце — то проколина чи протик буде. Та чи я не шиюся в дурні? Або, ще гірше, чи не придурююся? Усім-бо звісно, що то молодіж так балака. Перше московська, а за ними й наша. А за нашею — батьківство, материнство, тітківство й дядьківство тягне. Де дід із бабою ще не дуже старі — то й вони за громадою.

То хто-ж він такий, той "явный проколъ" буде? Чи не видима наша халепа? Та не сікаймося вже до тих мовців, "явно проколотыхъ". Словами Йвановими Франковими, "видно, що редактор "Діла" й серед халепи не тратить гумору." То й ми не тратьмо, а призбируймо. Й не забуваймо сказати до діла, де є "явный проколъ".