Ворушачи не звичними до слова губами, водячи звичним до рала вказівцем, читаю вже славетного нашого, а ще навіть не підстаркуватого поета. Пучка сповзає на спід сторінки, до ріжка — наслинюю її, щоб зручно перегорнути. Чи не вчитаю й далі по складах? Ні, дяче, буде иначе: він-же мене не зна й не горта! То хай панує обопільний лад!
Немає коментарів:
Дописати коментар