Моє ставлення до перекладницького цеху через життя мінялося: від богобійного пієтету до збройного невтралітету. Тепер настала пора тихомирного зворушення, всещасливої безрозбірної любови. Й це не вважаючи не теє, що я гаразд тямлю: якби була цехова воля, то мені-б із тої шопи й собачої миски надвір не винесли. А дітям моїм довелося-б Лазаря сьпівати. Але-ж діти не сьпівають, а я собі їм. За те хвала й слава Богові, а цехові — як не слава й не хвала, то окіянова моя тиша.
Немає коментарів:
Дописати коментар