От задивишся на чиюсь красу й уже сам себе цензуруєш: таж то клята об'єктивація! А треба робити суб'єктивацію: лізти в суб'єктивне, братися до дрібногляда й люпи. Люпа з дрібноглядом показують: дуже багато чого дрібниться й лупиться ззовні й усередині. З таким поглядом, яка там уже краса, яке жадання, яка об'єктивація? Об'єкт обернувся на суб'єкт. А суб'єкт нашою добою кому треба? Тут свого суб'єктивного вже й свині не їдять!
А чи хто з суб'єктиваторів питає в об'єкта, чи хоче він суб'єктом бути? Та гляньте-ж у соцмережі, роздивіться нескінченні сьвітлини — кожне силкується виточити себе, як воза з возівні. А віз із возівні — то об'єкт. Суб'єктивне тут тільки в'явлення про жаданість і красу. Та й воно, об'єктивно беручи, в усіх базаркове, виставне. Тому можна сьмілко робити об'єктивацію: щоб кожному суб'єктові догодить.
Немає коментарів:
Дописати коментар