Тицьнуть ("перепостять") якусь собі апокрифку й, хто чемний, зазначають, що воно "з просторів Интеренету". А там шукай вітра в полі, бо справді безмежні ті обшири, неосяжні ті обрії. Як на мене, то їдна з найзагадковіших таємниць Усесьвіту полягає в тому, звідкіля беруться ті випощені нісенітниці. Бо їх старнно поширюють колись читущі, допитливі люде. Просто тепер, намісць сягнути по книжку на поличці, вони поринають у той мальстрем. Але-ж де в їх, пробачте на вченім слові, портал? Таїна, та й годі. Вам скажуть, приміром, що то вони читають якогось, якусь чи якесь, а той-та-те брешуть собі, як у казці, на добре здоровля. Чи-ж воно так от просто? "По ланах поростають, як зелені сади, густі кропиви." Й лізуть у кропиви голі норці, не відчуваючи зеленого жару. Звісно, таємниця просростання густої, як зелені в нас колись сади, кропиви — геть уже незбагненна. А чого вона, ростючи, марить, скажім Конан-Дойлем чи Черчілем, — і не питай. Що їй, кропиві той Черчіль чи навіть і Конан-Дойль? А от кортить. Чи то не ти там забавляєшся, Штучний Интелекте, дурню ти Божий? Треба ось який нашепт нашіптувати, примовляючи: "А на тих ланах пшениця в кланях, в кланях, не в кланях, а в сто оборогах." Не ясно? Та то я не до вас, а до їх.
Немає коментарів:
Дописати коментар