Україні, як звісно вже й малечі, повинно говорити єдиним голосом, одноголосно, вустами одними. Й той голос, один-єдиний, має бути перекладчиків, Пилипів Живопихів. Перекладчик Пилип Живопих не знає що він перекладчик, перекладчик, перекладник, перекладар і перекладач, а дума, що перекладач. Не віда Пилип і того, що можна так говорити: "голос перекладчиків, Пилипів Живопихів." Зате тямить, що він людина й голос його єдиний і вуста в його одні. Отим єдиним голосом і єдиними вустами тільки й вільно говорити Вкраїні. Щоб люде в сьвіті не пополуталися: "А це хто-ж говорить, що голос незнайомий, не єдиний якийсь? Либонь і не з України воно, а якесь ледащо. Вимикай — гріх і слухать!"
Може перекладчика того й не Пилипом зовуть. І не Живопихом, а, скажім, Лихопихом чи Пихолихом. Але він знає й усі мають знать, що голос його єдиний, що Вкраїна має — без того заніміє, а ні телень.
Немає коментарів:
Дописати коментар