Лондонський портуґалець, раптово затуживши за батьківщиною, може не брати квитка на літак до рідної Портуґальщини — натомісь він бере басову гитару й заводить фаду (fado), сьвітло-тужливу пісню за свою далеку (як-що пішки) отчину. Це так, як київські поети й компоністи глибинно сільського походження, щоб не їхати сапати, підгортати чи полоти, зачинали пісню про теє, як мати проводжала (й провела) їх у далекі сьвіти.
Я так уявляю собі, що наші згорьовані переселенці в недалекій будучині за таких обставин засьпівуватимуть стрілецьких пісень, і широка мирна авдиторія підхоплюватиме той засьпів фадистого (fadista), висловлюючи своє савдаді (saudade), де в складі непростих, збурених почуттів загубилася й готовість за Вкраїну воювати.
Немає коментарів:
Дописати коментар