Ніхто не сподівався, що перекладати по будах доведеться з академіками. Та воно й лячно з ними: стільки знають і вміють, що куди-ж його й розіпхать по тих простацьких перекладах. Та й клопітно з академіками: яка-ж буде програшна супроть, чи пак контраст по їхньому, академічному, — ну просто програвний білет! Тут одним-один ув Україні перекладчик видатний іще животіє, та й той уже на ввесь сьвіт заголосив: та не думайте, клієнти добрі, що раз я видатний, то вже й не сяду з нетягою й ледащом у буду громадити одним веслом! Бо слідно, що стали боятися, пішла вже лиха поголоска, що з його, бач, академік.
Отаке виходить із академіками — геть-то вони не треба. Т'але що, як зимовими днями й тижнями випадає сидіти по инкубаційних кабінах із инкубами й сукубами епідеміками? Це-ж у які ворота лізе, не кажучи вже за дверця будяні? Та, виходить, треба потерпіть: людям потрібно якось і в недузі поживлятися, на лікарство й лікарство запрацьовувати, на ліки й лік. Одна пільга: на мученика, як казав був небіжчик Честертон, не треба вчитися, не то що на перекладаря.
Немає коментарів:
Дописати коментар