Можна без кінця повторювати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла." Полюбляє, бач, вона гомоніти. А от коли вже можна буде постерегти, що "схаменулась Україна, вчасно схаменулась"?
неділя, 30 березня 2025 р.
субота, 29 березня 2025 р.
Менше поетичного
Примітка поет. ("поетичне") до гасла в словникові, хоч як воно парадоксально, мала на увазі не піднести, а затерти те слово в нашій мові. Отже, поети, майтеся на бачності: менше з тими словами!
Вніс чи в ніс?
Заходе дядько справний такий до крамниці й каже, впевнено так: "Вніс!" Що він, цікавий я знати, й куди вніс? Сюди ніби впорожні завітав, а каже що вніс. А то він гроші, кажуть, сплатив. Чи щось шиба йому в ніс? Е, ні: тоді-б "ніс" инкаше вимовлявся.
Як на око
Виходиймо з авта — й зразу до кави. А каварка тут: вітаю на око! Ще вона нас не зна, а вже вподбала, то й вітає поки як на око глянуть. Ну, тепер бодай не розчарувати!
Чарівна віра
Дві перекладниці смашно засьвітлилися на тлі якогось "унікального всесьвітнього хворуму", де, так і знай, усе вже вони поперекладали. Й це тоді, коли вся дружина дружно свистить у кулак намісць синхрінового мікрохвона. То й що з того — хай начуваються негарнії й нездарнії! От-же-ж пише зразу якийсь дядько-перекладько отут таки під сьвітлиною, що вони красуні й майстрині. Може хто не вірить, а з мене — вірний Хома. Й працівницям тим найперше бажаю чарівної віри.
Не вчитаю
Ворушачи не звичними до слова губами, водячи звичним до рала вказівцем, читаю вже славетного нашого, а ще навіть не підстаркуватого поета. Пучка сповзає на спід сторінки, до ріжка — наслинюю її, щоб зручно перегорнути. Чи не вчитаю й далі по складах? Ні, дяче, буде иначе: він-же мене не зна й не горта! То хай панує обопільний лад!
Широке визнання
Коли влізає в хату широке визнання, треба хапати його за хвоста — й нехай уже нявчить на все горло, щоб хоч село почуло.
Занеділилося
Жінка дзвонить у суботу о 9-ій мені, грабареві, на хутір: "З неділею будьте здорові!" Не може моя жінка помилятися. То так швидко час летить, що аж занеділилося й насунувся грізний понеділок.
четвер, 27 березня 2025 р.
Мишоїди
Тепер піст, далі будуть мнясниці, т'але не знаю, чи скінчаться мені мишоїди. Серік, подейкують, змінилася в широкому сьвіті якась вузька політика. То вже мушу живитися нодоїдками завбільшки з мишоїд. Ще вчора, здається, дзюбали виноград і, об'ївши ґрону, або складали переїди на вікно, або кидали через голову. Тепер не теє: хвала Богові вже й за мишоїди. Хто не потрапить мишкати, зяпатиме спорожнілим ротом. А більшенькі, жвавіші робітнички вже мишкуватимуть: їстимуть тих малих, що понаїдалися були мишоїдами. Матимусь поки на бачності.
Окіянова тиша
Моє ставлення до перекладницького цеху через життя мінялося: від богобійного пієтету до збройного невтралітету. Тепер настала пора тихомирного зворушення, всещасливої безрозбірної любови. Й це не вважаючи не теє, що я гаразд тямлю: якби була цехова воля, то мені-б із тої шопи й собачої миски надвір не винесли. А дітям моїм довелося-б Лазаря сьпівати. Але-ж діти не сьпівають, а я собі їм. За те хвала й слава Богові, а цехові — як не слава й не хвала, то окіянова моя тиша.
середа, 26 березня 2025 р.
Чи до чмиги?
Познайомився, вже й другом назвався, випили наочно, самовидно, але ознак приязни в постаті відомих уваг до моєї творчості поки не виявляє: ще приглядається, чи до чмиги, чи не до чмиги.
Ніхто не сподівається
Акторів так багато на людях показують, що люд знехотя зачинає від їх чогось і сподіватися. А сподіватися від добрго актора можна тільки що доброго акторства. Від поганого актора можна сподіватися чого завгодно, але ніхто не сподівається.
Дика природа ІІ
Соційологи пишуть, що ніби-то одна з найщасливіших категорій теперішнього людства — бездітне незаміжнє жіноцтво дітородного віку. А от батьки-матері з дітьми рідко звіряються тим таки вченим, що наче вони щасливі. Тим часом щасливе жіноцтво якось собі підженюється, а коло його — й таке самісіньке чоловіцтво. Не завсіди так бувало в людськім роді, але тепер складається вражіння, що ми вже однією ногою знов у дикій природі, щасливі, як ті рисі, десь гасаємо в чагарях і бур'янах..
Одним-одна культура
Не знаю иньшої культури, крім мовної. Бо побут наш і знання становлять таку мізерію, що ні в жеменю, ні в щипку не вхопиш — не візьмеш із собою.
Нова наука
Ми всі ніби бажаємо нової науки, правди й науки. Але яка-ж вона буде, якою з'явиться? Чи не такою: "І полякались усї так що питали одне в одного: Що се таке? що се за наука така нова?" (Мк. 1:27). От щоб тільки не злякатися нам і не здивуватися.
Живий жаль
Який жаль, що не встигну вже я долюбити рідної мови: полюблюю, влюблюю, долюблюю, підлюбляю, а от не встигаю.
понеділок, 24 березня 2025 р.
Монокуляр
Дешеві плястикові окуляри не б'ються, хоч ти на них скач. Були-б щирі, з оптичними шкельцями й золотими обідцями, давно-б шляхетно вдарилися об перший-кращий камінь і з дорогою душею розлетілися на злото-кришталеві друзочки. Що чинити, як зберегти статечність і видимість? Ет, нема вже більше моноклів на шнурку! Той тобі й випаде з несторожкої очної ямки, але не розіб'ється об камінь, а тільки об поли вдариться.
Попарторили
Треба бути до людей вибачливішими: ми всі колись не впораємося й перепоримося. Й уже було, що не допоралися та й попарторили.
Великий, а короткий
Піст зветься Великий, а здається короткий: не встигаєш принатуритися, твердо взятися й уже держати як слід, а він ось, диви, тобі й збіг.
Щось задрало
Либонь щось задрало в горлі. Але не кашляють, а репетують: "От реально задрало!" Бач, по вченому волають: реально. Це їх так допекло до живого: до серця й далі до печінок.
Читати нумо
"Нумо читати!" завзято кликала граматка 1926 року. Й діти тямили, що треба вичитувати з букваря. Тепер-би не зрозуміли: а яке нумо?
Тривога
Назвивається "тривога". Вважається, що вона буває десь-не-десь, про час, до часу. Що вона часами лунає, звучить. Так, вона лунає, звучить на всяку діб, а часами буває просто нестерпна.
Ой вирву я та й листочок, та й прикрию той слідочок
Мені подобався Рильський... з усами. Після них на виду до кінця сьвітилася ніби щойно виголена біла пляма. Навіть і чарка з цигаркою ніколи не змогли прикрити безуса з головусом.
Унутрішня діяспора
Хтось перебуває в унутрішньому екзилі, чи пак вигнанні: згнав себе в середину й там перебуває; хтось пробуває на внутрішній еміґрації: переселився з батьківщини прямцем у середину й там принишк. Я-ж тепер бачу, що живу в унутрішній діяспорі. Бо що таке діяспора? Розвіяна людність. От мені й здається, що коли наша людність розвіювалася, то мало не вся тихцем позакроплювалася мені в середину. Бо більше ніде я її, такої, не вбачаю — навіть і в околишній діяспорі.
Воркшопинґ
Кинулась мені на увагу книжечка під назвою "Мистецтво діялогу". Зразу зацікавило: це-ж од небіжчика Сократа воно пішло! Далі дочитав заголовок до кінця "Мистецтво діялогу: посібник із фасилітації діялогових воркшопів". Направду сказати, слово "посібник" потрібне в українській мові тільки на теє, щоб перекласти "пособіе" не "навчальним приладдям" і не "підручною книжкою" чи просто "підручником", а якось особливо, з московським кив-моргом, чи пак фасилітацією. Але це — ще малий гріх. Просто я звик починати з дрібниць. От скажіть мені, Бога ради, який стосунок до мистецтва діялогу може мати отой "діялоговий ворк-шопинґ"? Що може залягати далі від мистецтва ніж така "фасилітація"? З людьми, що отакечки висловлюються, особисто мені нема про що діялогу вести. Бо-ж як із ними бодай порозумітися?
неділя, 23 березня 2025 р.
Дика природа
Гарні люде ходять — подейкують, що то моделі. Моделі чого? Моделі дуже красного, препишного, прехорошого. То вже вони собі помодулюють-помоделють штучну, добірну красу й знов, поринаючи, вертаються до нас: у дику природу.
Змажка з собою
Борня з собою — безперечна ознака людяности. То й що, що в тій змажці немає подуги, а тільки бруд, піт боротьби й ковтання пороху від чергового падіння — й усе обличчя до землі, заоравши носом? Тільки нелюд не має в собі того й тільки він заздірсно змагається з унутрішнім, що либонь промовисто ввижається йому на лицях.
Чіп
Коли мене питаюять, чим я ото там тружуся, сьмілко відповідаю, що роблю затичкою або-ж заткалкою. Та, власне, чопом: там де, вправний, повірений працівник має від працедавця почесне завдання стояти барилом (дні) чи й бочкою (тижні), втримуючи в собі дорогоцінний кальвадос зарубіжної правди, я вмію метко підіткнутися й упевнено встомитися в дірку, що раптом роззявилася в шановній винівці, кухві чи й буті на короткий, але безцінний час. Таке теж не кожному довіриш, чи не так пак? Називається "перекладар на швидкий увід". Як у театрі: тихо прийшов, непомітно виступив замісць болящого прем'єра й безгучно канув у Лету цілковитого забуття.
четвер, 20 березня 2025 р.
середа, 19 березня 2025 р.
Штучна интеліґенція
По польскій "штучний интелект" буде sztuczna intelegencja. Таким чином, наша галицька любов до польського слова в мові може зразу виставити нас у лави напередовців у штучному интелектуальному розвої. Адже-ж штучної интеліґенції маємо досхочу й до несхочу: кожне має себе за штучне-мудроване, а всі разом виходять штучні-роблені.
понеділок, 17 березня 2025 р.
субота, 15 березня 2025 р.
Купа волі
Щоб не поплутати московської "силы воли" з безвільною купою, в нас називали її "завзятістю". Уявляєте, як це відкидає українську громаду від "універсального" напряму думок? Тож берімся за линь у безнадії, збираймося на силах, як пісок на вилах, і гартуймо наш новонадбаний willpower.
Як сурмонька
Чули, як сурмилося? Не на відступ сурмилося, а на наступ. Голос як сурмонька! Українство таких голосів має подостатком. Т'але-ж чортова думонька! Навіть і за умови, що в нас майже кожного словонько зраджує, голосок і думонька переважають будь-який тихий, добромисний логос. О, знов: чуєш, сурми заграли, аж понадималися щоки й понасторбурчувалися метахвізичні козацькії вуса й час розплати ледві що не настав? Ах, які сурмливі маєм голоси!
пʼятниця, 14 березня 2025 р.
Все Тобі віддати в боротьбі
четвер, 13 березня 2025 р.
Тонкі нитки
Тонкі нитки наших почувань і перечувань, усі кутки поперетикали, поснували, — ні, не рвуться вони, але байдуже перетопчуються. І майорять на голому гіллі надранньої весни. Весни, що прокладає суху дорогу бісові полуденному. Тільки він і бачить оті червоні нитки, бо прийшов їх збирати й палити. Щоб розкласти глумливе багаття в небо, аж до Божої бороди. Що скажеш, Господи? Чи накриєш його вбивчо нашими натиканими рушниками?
Приворотки
неділя, 9 березня 2025 р.
Творча віра
Віра — то творчість. Спільна творчість із Творцем. Скільки творчого хисту, стільки й віри. І буває зчаста, що геній, приголомшений притомністю Божою в своємі дарові, заховує власної волі хіба на стільки, щоб повстати на Владику. Це як у пророка: зостається свого лиш на стільки, щоб тихо, малим чоловічком ремствувати особисто, бо вся робота йде просто в пророцтво.
Бережкі пазурці
Перекладачеві треба цуратися будь-якої мішанки, навіть і в товариській балачці. Це є супроть тому, що ми звичайно бачимо в перекладницькому товаристві й у самому перекладі. Ми не можемо, як якийсь міністер науки, заводити очі під лоба й вирікати: "Soft skills? А що воно по нашому soft skills? Таж soft skills!" Там треба всюди доводити, що є переклад і що треба перекладу. А надто тепер, коли людство причаїлося, вбгавши нашу працю в бережкі пазурці.
За теє заплата
Кожному обдарованому треба з малку звикати до того, що талант — то й є його винагорода. Ба більше: кожного такого винагородженого обминатимуть усякими иньшими дяками й заплатами, щоб не запишався бува. А тим часом сам хист треба безлітно винагороджувати пильною ненастанною працею.
пʼятниця, 7 березня 2025 р.
Провесень
Така провесна встає, що либонь Вербною неділею доведеться разом із пальмовим гіллям сьвятити вже й кокоси. А на Великдень — і хвиґи до сьвяченого докладати.
Гедоністична палестра
середа, 5 березня 2025 р.
Звукочухи
Люблять у нас високе, небосяжне: небосяги, хмарочеси, хмародряпи й навіть хмародери. Т'але полюбляють і щось нижче, земніше: звукочеси, звукодряпи, звукодери. Й навіть звукочухи.
Наодинці з словом
Написав старий мудрий перекладар книжку — "Наодинці зі словом". Хотів я тую книжку почитати, але, вздрівши назву, як то в мене буває, сам лишився з словом наодинці. Власне, з двома словами: наодинці з "зі словом". Нащо думаю, там слово "зі", а не "з"? Чи треба? "Наодинці з словом" легко вимовляється — спробуйте вголос. "С" поглинає "з" — та й вже. Чи якого трафарета до слова притулили? Не знати — наодинці воно було.
Перекладний Сковорода
Нашого рідного любомудра Сковороду продають у перекладі — перекладений він тепер. Пощо? Хіба скажете, що він не зовсім по вкраїнському писав. А що, мова тих перекладів — зовсім-зовсім українська?
Навіки перепинено
Читаю об'ву: знов там щось "тимчасово призупинено". Ну, "призупинено" то поганий переклад слова "приостановлено", бо саме тою мовою думали. По нашому-ж воно — просто перепинено. Просто ще й тому, що тимчасовість уже розуміється в перепині. Та й у припині може критися дочасність. То нашо й згадувати про "тимчасово"? Тим паче, що воно довгенько буде на тім перепині, хоч-би геть не стало.
Об'єктивація
Похвальне витовмачення
Проти иньших яких країн, у ріднім краю останніми роками панує поведенція читати мене ощадливо. Я це "ощадливо" витовмачую як "удумливо": глипне оком на ті рядочки де-котрий українець, та й щось про себе такеє високо удумає.
вівторок, 4 березня 2025 р.
Старопілля
"Силою води не докопаєшся", — чи скоро станеться, щось такеє, щоб справдило цю нашу приказку? Дуже багато сили — сила-силенна. Та не тої, щоб докопатись води, доритися життя, — тут цілковита охлялість і виниділість. Дак а на що-ж вона, сила? А щоб сили докопатися — другої, більшої. Поки, що-правда, не дорилися — не кресонуло, не гискронуло.
Перекладницький интернаційонал
Уже понад рік, одколи я, ніби справді перекладар-міжнародник, іздобув підтверджене право виїздити за кордон на роботу. Та ба: щось тонко на рушання. З того я роблю справедливий висновок на свою користь: що рідний край цупко держить мене коло себе, яко сина, а перекладницький интернаційонал твердо не пускає, яко суперника.
Легкотяжний пас
Кожна людина, й навіть і чоловік, у розумінні змоги перечувати — як той орган, їй-право. Ніби органи віддано органіці, а душу — органові. Й то дарма, що органити — не вкраїнське діло. Навіть і вкраїнський чоловік — змисленний орган. У розкішній розкладці чудового струмента є всякі реґістри й мануали й навіть ступир для потужности. Але-але! Грати в орган можна й без тої справи. Можна й паса змастити так, що всі чуття тільки посвистуватимуть. Й ото мудрі люде живуть собі, награваючи. Сподіваючись не натрапити на Виконавця, що колись дасть і мануально, й реґістрово, й ступирно й присушить отого легкотяжного паса.
11-а московска
У Шостаковича, як компонистого, що мав дуже велико литовське походження, 7-а його симфонія тільки що зветься "Леніградська", а так нічого ленінгадського в їй я не вбачаю (скільки пригадую той Леніград). Щось тонко петербурзьке ще може бути, та й то в розуміння гармонійного европейського поплутання. Зате 11-а симфонія, як на мою тяму, вся стовбурчиться суто московськими перечуваннями. Легко в'явити таку музику прикладеною до якогось московського кіна про перевигадану петроградську революцію, влюблене ВОВ чи навіть і десь у раннього Тарковського. Що-ж, таки справді не можна бути вільним од суспільства. А надто як-що воно московське, теє суспільство.
неділя, 2 березня 2025 р.
Легке об'явлення
Можна легко й сьміливо виявляти й звіряти всі секрети свеї поетичної майстерности тому, хто не має в собі ні поетичности, ні майстерности.
субота, 1 березня 2025 р.
Одважний мед п'є, а розгадько воду
Катастрофам добре траплятися в зморені п'ятниці, коли попереду вагаві вихідні.
пʼятниця, 28 лютого 2025 р.
Переможний гуманізм
Цікаве перетворення, з погляду трансгуманізму, спостерігаю, з тролейбусними водіями: вони справді перебувають у трансі від повільного ходу своїх залізних волів, од сповільнености пізньопенсійного товариства, що здебільша переміщується тролейбусами. Так через транс ізнову таки справляє перемогу гуманізм: ти їдеш посеред шаленого потоку київського руху, так поволеньки їдеш, спроквола, й ізненацька зупиняєшся, бо схотілося плюнути, а в "хаті" не годиться.
четвер, 27 лютого 2025 р.
Славна незмога
вівторок, 25 лютого 2025 р.
Чий єсть сьвіт
Дуже важко йняти віри, що сьвіт речовий єсть. Щоб упевнитися, спостерігаю суто речовий люд, як він тільки й знає, що вречевлюватися й упредметнюватися. А тут кажуть, що таки справді речи нема — сама цихра. Бач, треба вже вцихровуватися. То чи не лучче буде вже зразу в Бога вірувати?
Що давно
Легко, весело й зручно вважати й вірити, що давно — то гівно. Але насправді тепер — то чемер, а зараз — то ураз. Давність культури перегноює майже все те, чим щабльові культурники позаколишньої доби були так бавилися, тішилися й одне одному очі вибивали.
За сьогочасні словники
Не звертаюся до сьогочасних словників по мовні поради — довно покинув і думати. Там усе лагідне (й не дуже) московлення. А застаріває чогось тільки наша опрічність і питомість. Візьміть окреме мовне явище невпереджено, й легко побачите, як, проти колишніх словників, воно по совіцьки "всучаснюється" чи по московськи "всучується".
субота, 22 лютого 2025 р.
Жадоба
Жадоба не полиша людини ніколи. Жадоба засилюється в голочне вушко, просмикується в плящану шийку, вливається джерельцем у душу. А як хто не має душі, то просто розлягається всюди, як неполохана гадаринсько-гергесинська свинота.
На добрий почин
У нашім університеті не вчилися ні кобзар Тарас Шевченко, ні князь Володимир Київський. Зразу попередьмо, що так само й кобзар Тарас Компаніченко й князь Костянтин Острозький. І не викладали вони там ніхто — от не брешіть! А назвивати слід на честь когось причетного. Треба розглянути якусь скромнішу кандидатуру — на добрий почин.
Єдиним голосом
Лікарський припис президентові
Академіки й епідеміки
пʼятниця, 21 лютого 2025 р.
Тонке діло
Чую, що наші славні перекладчики, що ще так недавно по праву пишалися й розкошували своїм гаркучим, грімким американським акцентом, масово переходять на рідніший канадський. Ох, і тонке-ж це діло!
четвер, 20 лютого 2025 р.
Кавалок гарного
Наша доба остаточно перестала розрізняти між красою й гарністю. Гарного дня тобі, добо, гарного дня! Вже ти гарність од краси не відліпиш. То хоч гарного кавалок май.
Здалась за сало каменюка
Чудова причта в Майрінка, хоч і зовсім з иньшого приводу: крук хоче сала, й у місяшному сяйві ввижається йому ласощ у білій каменюці. Яка прикрість! Крук не хоче каменюки. А нам, салоїдам, наріжного каменя таки треба. Й білого: ще буде час посіріти й почорніти.
Тучний дощ
Иноді думається: та нічого не можу написати. А инколи: здається, міг-би тепер написати, чого душечка забажає. Й воно, загалом беручи, те самісіньке. Біда, що більшина письців зависає між тими двома бігунами, як тучний дощ.
вівторок, 18 лютого 2025 р.
Та ще й га
Дуже раджу нашим промовцям додавати до риторичних пасажів живке народнє наше "та ще й га". Й не тільки по звичайних у нас пилипинах (ну, філіппіках), але й просто щоб знали-тямили. Як не послухають оратори (бо поробилися speaker'ами), то вже усні перекладчики хай докладають воза картоплею: "Сто чортів вам у ребра та ще й га!"
неділя, 16 лютого 2025 р.
За душність
Головна чоловіча риса — то великодушність. Тому малодушний чоловік — то ніби й не чоловік. А жінка зате вміє неперевершено жити малою душею, що чоловікові неприступно.
середа, 12 лютого 2025 р.
З таком-з маком
Всі ми раби життя, т'але перекладарі — не то свого, ба й чужого. Хтось походжає з метеликом на смику, а де-хто другий силкується мати того чужого метелика в своєму саку. Не тільки метелик залежний од власника, але й власник — од метелика. А той уже з саком — кругом раб.
Струну зачеплено невмілою рукою
Недотепні, незручні перекладчики загіпнотизовані першотвором такою мірою, що якість перекладу, власне, друготвору, їх ніби й не зачіпає. А ще вони затято шукають за "єдино правильним" перекладом — це вже відмова від свободи творчости. Насправді-ж автор речення чи то писання, поставивши крапку, навіть запнувши павзу, змушено дає волю чужому слухові. Однак невмілі перекладники воліють бути не панами, а сторожами, приставниками й невільниками, рабами життя.
Часті бульки
Поетично глухі — й у пляні розуміння, й у пляні звучання — люде полюбляють писати вірші, а надто верлібром. Тим часом поетичний слух, у разі хисту, притаманний і добрій прозі. Добру прозу, живовидячки, писати довго, а тому ліньки. Туга за недосяжною свободою й гармонією виходить, таким чином, у вигляді малесеньких, але частих бульок.
вівторок, 11 лютого 2025 р.
Аж капотить
Найбільше я не люблю соціяльних мереж за теє, що вони вловляють своїм мереживом саму нахабність, а все скромне й смирне, не шелехнувши невода, легко промикається крізь вічка. Нахабність одного невідничого чіпляється за вусики множинних чужих зухвальств — і от уже пішов струм мережею. Навіть густа, повсюдна, вічно готова ненависть, що ніби аж порскає пекельним отроєм, то, як роздивишся ближче, — щире нахабство, аж капотить.
Бузина, як ліс, буяє
Тицьнуть ("перепостять") якусь собі апокрифку й, хто чемний, зазначають, що воно "з просторів Интеренету". А там шукай вітра в полі, бо справді безмежні ті обшири, неосяжні ті обрії. Як на мене, то їдна з найзагадковіших таємниць Усесьвіту полягає в тому, звідкіля беруться ті випощені нісенітниці. Бо їх старнно поширюють колись читущі, допитливі люде. Просто тепер, намісць сягнути по книжку на поличці, вони поринають у той мальстрем. Але-ж де в їх, пробачте на вченім слові, портал? Таїна, та й годі. Вам скажуть, приміром, що то вони читають якогось, якусь чи якесь, а той-та-те брешуть собі, як у казці, на добре здоровля. Чи-ж воно так от просто? "По ланах поростають, як зелені сади, густі кропиви." Й лізуть у кропиви голі норці, не відчуваючи зеленого жару. Звісно, таємниця проростання густої, як зелені в нас колись сади, кропиви — геть уже незбагненна. А чого вона, ростючи, марить, скажім Конан-Дойлем чи Черчілем, — і не питай. Що їй, кропиві, той Черчіль чи навіть і Конан-Дойль? А от кортить. Чи то не ти там забавляєшся, Штучний Интелекте, дурню ти Божий? Треба ось який нашепт нашіптувати, примовляючи: "А на тих ланах пшениця в кланях, в кланях, не в кланях, а в сто оборогах." Не ясно? Та то я не до вас, а до їх.
понеділок, 10 лютого 2025 р.
Без утіхи й подиву
Зовсім десь ізник наш рідний вигук "те-те-те!". Приводів не має, чи що? Бажаю чути оте "те-те-те"!
Ненормальна норма
Цікаво дізнатися, чи наша мова кодихвікована? Гадаю, що ні: вона просто присилувана до якоїсь ненормальної норми.
Рекомендування
Найосоружніша частина будь-якого заходу в очах перекладаревих — так звані "представлення": можна просто переставитися! З пітьми громадянського суспільства лунає "гуп!", "туп!", "бах!". А ти їм на відповідь: шо? шо? шо?
Добрі вісті
Як і давніше, всі добрі новини маємо тільки євангельські. Все, що поза Новим Заповітом, — не нове й не добре. Здається, найбільша свобода християнинова — то свобода від доби через волю до Бога.
неділя, 9 лютого 2025 р.
Старосьвіцький стиль
Куліш подає "прикмети старосьвіцького стилю: короткомовність, нахил до загадки." Де короткомовність, там і загадка, де загадка, там і короткомовність. Я теж люблю закидати наздогад, не пропонуючи відгадок. Найбільше тому, що моя відгадка до власної загадки може бути й неслушна.
Наше рибарство
Московщина густо засіва наші громадські мережі своєю рибкою. Здебільша то фуґу, щоб тільки сирою їсти. Та згодиться й найменша чужа дурниця, щоб тільки десь щось ізнов удавилося. Важко стало рибальчити: перебираєш, викидаєш, аж потім і їсти нічого. А зайвого ззіси, то так і знай, що ходитимеш остаточно отруєний. Але ніби й не мертвий, бо там і смерть устигає набрехати.
субота, 8 лютого 2025 р.
Односуми
Ні, таки придбаю собі значка вкраїно-мексиканської дружби. Й гордовитиму носитиму: тепер ми односуми, один маєм сум. Теперки ми подорожні товариші. Теперечки ми товариші в недолі.
Переводня
А чи зна наше перекладництво, що в українській мові є слова "переводка" й "переводня"? Не знає? А здря! Це можна прикласти до того перекладу, що перевід. А вже його родові нема переводу. Переводня надійно, тривало підносить голову. Й ніде коло себе не вбачає переводки.
Добірне товариство
Чого бракує нашому товариству — дак це тої вже добірности. Звертання таке може десь іще й є (анахронічний який перекладчик язиком сплесне), а звертатися прахтично нема до кого. Бо нічого ніхто не добирає: ні міни, ні ради, ні розуму, ні способу. Тому нема добірности, нема й товариства добірного ніде. А яке маєм товариство? Та яке вже є.
пʼятниця, 7 лютого 2025 р.
Гнітюча людська більшина
Гнітюча більшина за людською водою пливе — хоч і 500 років плистиме, назуспіт не поверне. А людська вода втікає не в море, а в болото.
Законна неслава
Хто мудрий — як-що виявляється, стає відомий — то зразу буде тобі не славлений, а знеславлений. І найтяжча кара — поміститися серед ізнеславлених законно.
Козак ізблукався у гаї густому
Якщо мудрість означає самотність, а цілковита мудрість — цілковиту самотність, то що скаже шукальник на такому роздоріжжі? Я-б наважився сказати так. Хоча в самотність можна — й лекше — заблукати нестямно.
Зайве покликання
Людина покликана не блягузкати, а ректи. Тільки штучний интелект допоможе зректися того покликання.
Завмерле зерно
Я, здається, міг-би добре редаґувати. Але чи схоче хтось так тяжко редаґуватися? Бо кожне шанує в собі завмерле творче зерно.
Емпатія та спочуття
Емпатія не дурно в нас чуже слово. Емпатією можна легко — коли треба, коли хочеш, коли зручно — притулитися до чужого емоційного плеча. Спочуття-ж нападає нас непрохане, несподіване. Воно наше, внітрішнє, пробачте на чужім слові, екзистенціяльне.
За мале й велике.
Велика майстерність великими грошима не вимірюється. Зате малими легко принижується.
Зубаті голови
Я люблю дрібниці. Й вірю, що в них не враг, а Бог. Мацати слона не кожному дано. А вже знати, що воно за зьвір, то й поготів. Тому гіґієна голові тільки й корисна, й зисковна. А надто до зубів. Бо зубаті в нас голови.
Попріщено
середа, 5 лютого 2025 р.
Кияшки
вівторок, 4 лютого 2025 р.
Жінка зо сну
Люблю читати назви наших високохудожніх перекладів! От хоч і "Жінка зі сну", збірка страшних ґотицьких оповідок. Чого "зі", а не "зо"? Бо галицьких (читай: західньоевропейських) оповісток. Але хай там як, а жінка зо снУ (стану) може й кинутися, а надто пригадавши стархіття з снА (того, що наснилося). Під чиєю, кажете, воно редакіцєю? Дуже штудерно!
Наше фаду
Зворушлива залежність
Зворушено споглядаючи хижачих дитинчат, починаєш тямити, що їхня зворушність уся йде від залежності. Поки зьвірятко залежне, поти й гідне воне жалю. Незалежність заворушує безжальність.
Вічна безсовісність
Безсовісність, теперішня, як і вічна, виявляється в повсякчасній готовності до осуду й ніколишній охотності до суду.
субота, 1 лютого 2025 р.
Навчить біда ворожити
Поки нема чого в рот уложити, можна порадити охайливому перекладчикові побільше спльовувати чужих, невластивих слів, виразів і речень. Бажано, через ліве плече.
Гуляй, тату, взавтра сьвято!
Робота (й то не тільки московська!) ніжно дурнів любить, а за нею надхненно любляться з дурнями й заробітки. От що треба тямити безробітною, випощеною через брак англомовної допомоги, добою.
Чорний гуз
Українці, лелеки мої, як-же високо ви літаєте! Й сідаєте на високі гнізда. Де ви там мишами, жабами чи й падлом живилися — ніхто не бачив і не скаже: видно лиш небесне гніздо й чорний гуз. Та й той — із махових пер.
Вінок на голові
"Голе й босе, а на голові — вінок", — дуже слушна, справедлива картина. Кому-ж і бути в нас у вінку, як не голому й босому?
На одного
Я не з тих панів, що "на трьох одні штани": маю штанів тридцять троє. Й котрі раніше встануть, під піч підсунуться, в ті й ускочити зволю.
Надмірний намір
Хотів тут один знайомець зо мною чарку випити. Але хворий зліг. Це намір його надмірний звалив. Бо зо мною стільки не випив-би.
Пишні вуста
Які бувають уста в де-кого із жіноцтва: задивишся так, що аж засмокче! То й що, що вони несправжні, штучні? Не в тому річ: то цілунок долі, такий, що не вона тебе, а ти її вбираєш. Повітряний, скаже хтось, поцілунок. Дак хоч і повітряний! Де вона бродить, тая доля? Десь у повітрі й туляється, примара. Й отакезних треба губів, щоб присмоктатися.
Гарматне мнясо
Один знайомий зізнався, що вигодовує мої думки штучному интелектові: сам він, каже, ради не дасть, а ШИ все-ж не мовчить, щось маракує-розказує. Але не те мене турбує, що він там тлумачить, а те, як він мене перетравлює-засвоює, те, що собою являтиме вигодований не від мене, а літерально мною (моїм змістом, моїм интелетуальним мнясом) товариш ШИ. Чи буде він, як те мнясо, гарматний?
Статки й упадки
Велику надію маю я на приказку: "Як нема статку, не буде й упадку." Скажу по щирості, не бідкаючись, що статку, їй-право, ніколи не було. Зате упадкам я вже лік загубив. Один малесенький, щільно збитий вік, а скільки влізло здорових таких упадків! Тільки й надії, що то не мої упадки, а тих, чиї статки. Напровсяк я ні до статків, ні до упадків не признаюся.
Окреслення
Джаз нагадує мені ненастанне писання й закреслювання музичних думок. І можна в будь-якому місці кинути перо. Але потім ізнов звести й до звалу накреслювати, окреслювати й закреслювати.
Лютий місяць
Потяг до есхатології
Людям, що безпідставно й беззаконно мають усе, що можна й чого не можна мати, забаглося ще за власного життя підставно й законно влаштувати кончину сьвітові. Бо таки й вони люде, й непереборна в них сила есхатології.
Видима річ
Комусь треба жолудів
"Комусь треба жолудів." Може комусь і правда треба: чим тільки той люд не вздоровлюється й не живиться! Т'але тут уже й приказка готова: знаємо бо, що ті жолуді їсть. Комусь треба. Здається, нікому не треба, та то тільки так здається: найдеться купець і на дірявий горнець. І саме жолудів комусь потрібно: ти йому марципани, а він — ні, брешеш, кете лиш жолудів. І як уся та тризначність, про що кому треба, пасує до наших днів! Днів-жолудів, сказати-б. Із можливістю дуба чи рила.
пʼятниця, 31 січня 2025 р.
Хвальшивий похорон
Теперішній сьвіт нагадує мені веселого діда: просто так наближатися до своєї кончини він не хоче, а бажає робити це коверзуючи, вередуючи, дурячи всіх запрошенням на хвальшивий похорон.
День здоровля
Я завсігди міряв свою роботу на час. І то слушно: продається життя, поцінно. Однак тепер я міряю працю на час здоровля: день здоровля, пів дня здоровля, година здоровля. В тому числі й здоровля душевного, навіть духовного — віднятого від спасіння, не просто згаяного, а занапащеного.
З нагадом
Як-що ви робите щось із нагадом, то це тому, що не зробили-б без нагаду чи просто комусь подобається нагадувати?
четвер, 30 січня 2025 р.
Трансгуманізм у перекладництві
середа, 29 січня 2025 р.
Підсьвітив
Був ниньки на одному заході, дак там нова поведінка: геть усе "підсьвічують". Просто наввипередки: а ось-же, мовляв, і я вам візьму "підсьвічу" — з мого боку на ваш бочок. Що воно за знак? Про що це мова? Highlight чи gaslighting? Я знав досі тільки, що коли місяць підсьвітить, то зробишся сновійний: "Вікно проти місяця зачиняй, а то як підсьвіте, то будеш сонний ходити." Уже либонь через корпоративну необережність підсьвітив, бо таки справді сонні ходили.
Один кіл
Не тільки що интереси попадали, але й заходам пороблено. Ніхто тепер не сьміє західливо взивати їх "активностями" — хіба "инактивностями", "неактивностями" (чи бездіяльностями). От казав наш народ, що один кіл плота не вдержить. Коли-ж витягли той один кіл і пліт дружненько так повалився. Виходить, що лиш він, сердега, й держав був. Сподіваймося, що тепер він ізгодиться встромити в серце упиреві — тому чи сьому. А наш пліт поки полежить разом із перелазом. Та й то, направду сказати, й без цього в нас скрізне подвір'я.
Интерес упав
Интерес падає дуже тяжко — з таким гепом і гупом, що тільки начувайсь. У кого падав интерес, той гаразд знає, яка то напасть. Було-б розпитати й тих, на кого він падав: які відчуття по трощі? Бо интерес був до нас, а їм, бідним, дісталося.
Під вагою квітки
Добре живеться в холодку крислатої журавлини. Тому, хто викохав її, крислату. Під вагою квітки стовбур журавлино, журавлево й журавельно гнеться, як похильне дерево. Звідци й холодок.
Не питає добрий жнець, чи широкий загінець
Жнива буде менше, т'але це не означає, що на його покличуть дотепніших женців. Просто повужчають недобре зжаті постаті. А разом і злецько скошені ручки. Й погано полоті кози. А далі ще й негаразд поорані загони.
Подвійна анонімність
Я людьми цікавлюся й ніхто мені за теє не дякує. Я людей не цікавлю й дуже їм удячний. Виходить анонімність подвійна: анонімна цікавість із анонімною нецікавістю.
Черевування
Чимало вкраїнських мовлян чарує над словом ніби перебуваючи в череві власного середового кита. А там усе можливо — й хвиґлі, й миґлі: не тільки чревомовство, але вороження на нутрах.
Tribunus militum consulari potestate
Де немає цехової єрархії, не треба зовсім і цехового товариства. На віщо й заходити з тими майстрами? Так цьвіріньчиш сам до себе, як горобець — птаський консулярний трибун.
неділя, 26 січня 2025 р.
Відхожа натура
Дуже вже розумію я акторів, навіть зірчастих: поглянеш ото на своє тіло — да й сплюнеш сльозою. А ще-ж кортить і випити, й закусити, й покурити тим тілом трошки! То-ж беріть і вживайте мене, поки натура не відійшла, лишивши по собі саму характерність. Але не беруть — пробують, хвалять, а не беруть. І хоч-би що ми робили, знали, вміли — в тілі воно міститься. Бликнуть скоса: а чого-ж то воно, сонце вашої душі, в такій тьмяній оправі з шкуряною спинкою? Матовим блиском ясніє подвійна корона думки й чуття, а під нею — поганий вид і зморщки на виду. Лишається тільки дожидати нагоди коротесенько пропублікуватися в якійсь нікчемній, безпотрібній енцикльопедії з давньою молодою карточкою на цьому місці.
Туча
субота, 25 січня 2025 р.
Простонародня увага
Якби окремим розказом, грамотою чи навіть універсалом ізмусити всіх писачів ходити й висьпівувати написане, чи не поменшало-б осоружної, невтямної писанини? З другого боку, путні поети змогли-б ізвернути на себе простонародню увагу.
Туман танчок виводе
Кожному божевільникові, що має добрість і тяму не обернути свого шаленства в зброю на бідолашних безборонних дурнів, треба дякувати низенько кланяючись. Але на немовчущих навіжених аж занадто густо, то вже, словами народньо-пісенними, радимо: "Не ставай край тумана, бо той туман — безуман: білі ручки полама, перстенечки позніма..."
пʼятниця, 24 січня 2025 р.
Усяка нетіпака
Як нас учить де-хто з Честертонових персонажів, єдине ремество, що не потребує підучування, то діло мученицьке. Всі иньші діла, коли шитися в них без науки, конче зроблять мученика з усякої нетіпаки.
Найнебезпешніші
На превеликий жах серед людства є й будуть, поки віку, невірогідні, непевні небіжчики. Хоч багато з них і сам собі вірив — такі найнебезпешніші.
У затінку геніяльности
Геній лякає не своєю тінню, а саме привидом розуміння. Й уже менше кого — ще тоншою, сірішою примарою тлумачення. Т'але незмогою хоч у чомусь дорівнатися.
Прискіпливе знаття
Заздрий я, й то відверто, як-що не щиро, заздрий на всяких там поліглотів і автодидактів, що ковтають окіяни, не минувши жаднісінького протічка. Їхнє знання широке, як шаравари в козака-чорноморця. Чи можна знати все теє глибоко, серцем? Не здолію сказати. Все, на що сам спромігся, — знаття дріб'язке, прискіпливе.
четвер, 23 січня 2025 р.
Дослушно й добачно
Тисячка
От і настала пора поважну тисячу "тисячкою" звати: змаліла тисяча, стала дуркувата. Мигтить, дріботить, а де що надбала? Не женуть, бо таки й воно гроші, й те треба запрацювать, але щось ніби дарма праця.
На денці красномовства
Публіцистика має бути на вершечку красномовства. А в нас ми бачимо, що вона на денці. Це таке дно, але вузьке: ненадійне, нешироке — от-от перекинеться. Письменника трохи припинало до звичайности таке-сяке редакторство, впорядковував видавничий чин. І доводилося прикидатися, що потрапиш дотепне, красне слово читачеві сказати. Й так на сторінок триста-чотириста. Дак ось-же три-чотири рядки з говірним московським перчиком — і маєш ехвект. І вже поначіплялося скільки риби на тонюню думку, як на волосінь. Головне, підрізувати так, щоб і гак йому в губу.
Agonу of diplomacy
Дильоматів іще є, а от дипльоматія стала, здається, геть непотрібна. Мистецтво можливого? А теперки все можливо. Нащо-ж і здалися такі митці? Багато про що люд іздогадувався, що воно йому непотрібно. Але мала надбігти мить, коли непотрібне стало зайвим, а зайве — мульким. А мульке — нестерпним. Носороги йдуть і топчуть дипльоматію з її штучністю, штукарством і штудерністю. Носороги йжуть так, що мимоволі гадається: на що їм і ріг? А то високий знак того, що могли-б і сколоти, та, спасибі, тільки столочили.
In the same boat
"We're all in the same boat.", — так говориться. "And jolly sea-sick.", — додається. Людству настобісіло бути людством. І воно випустило собі таких сто бісів, щоб уже напевно всім розгиркатися й роз'єнатись навіки. Старий Ноїв корабель ізнов розхитується, а різної всім землі щось поки не видно. Тим часом замучила морська хороба. От халепа! Ану, хто пливати вміє? Скачте в воду! Щось ніхто не скаче. Хіба поскидати? Разом і човна перекинути. Підозріло совається багато хто.
середа, 22 січня 2025 р.
Узаміт
Не має й не буде нам, українцям, винятку, хоч-би де опинилися. Ми любимо намагатися обкопувати окопом своє малесеньке щастя, навіть і щастям його не називаючи, щоб не зурочили. Та хіба-ж у цому ми виїмкові? Виїмкові ми в тім, що нема нам виїмку.
За невинного Бога
Кінці в край
Юшка московська
Іще один вираз до низочки "московських" ідійом: "захватити юшки московської". Що воно такеє? А це бачте, "баловством заниматься". Так буде зрозуміліше: юшка московська й переклад такий самий. А юшка — це теє, що по наших їдальнях тепер зоветься "ухою", "супом" і навіть "зупою". Юшка та чарівна: сьорбнеш-ухопиш і вже стаєш для нашого діла геть непридатний. Сьорбай юшку, на дні рибка єсть. Московської юшки налигавшись, почуваєшся повний, ситий і походжаєш межи голодними трударями, бовтаючи всередині спожиту бевку й поважно булькаючи, як димливий московський самовар на курному вугіллі.
Виходить мова
До свого словничка "Московсько-української фразеольоґії" впорядчик Віктор Дубровський (родом із Хвастова, дальша доля, як той мовляв, геть уся невідома) змайстрував до книжечки коротесеньке переднє слово. Він пише року 1917-го: "... коли інтелиґенти українські пробують писати українською мовою, то їм, що думають по московському, доводиться московські фрази перекладати українськими словами і виходить мова не українська, а московська." Беспретенсійна констатація самоочевичного факту, позначного хіба тільки тим, що московска мова й досі отак виходить із нашої культурної кляси, вже вченої по наших школах і незліченних наших університетах. Мову давно знають, але, як і давніше, не мавши питомо вкраїнського виховання, не відчувають її духу. Тому й дотепер виходить іще московский дух. Воно й не диво, бо вдих тривав століттями — є чому виходити. От тільки як-би нашому духовному шляхецтву вийти з такого становища?
вівторок, 21 січня 2025 р.
Повітряна тривожність
Не можня повсякчас боятися повітряних тривог, але слід визнати, що в повітрі витає якась невиводна тривожність. Вона скрізь: її вдихаєш і її-ж, таку саму, й видихаєш. Те, чим людина жива, чим дихає, носить на своїх послужливих крилах і людську смерть. Носить, як листоноша: запопадливо, ретельно, справно. А що в тих невпокійних звістках, не можна знати: ні розпечатати, ні розгорнути, ні вчитати. Їх ніби й не істнує, лиш щось гуде, аж виє, лиш щось із клекотом роззявляється й з вереском глитає, даруючи тільки одну відміну добрих вістей — чиюсь іще непокійність.
неділя, 19 січня 2025 р.
Відтінь
Наше ремество нагадує акторство: в нас усе на нюансах. Ми повторюємо чужі слова. Актори мусять робити це достеменно, а ми — як доведеться. Т'але маєм спільну, суголосну залежність од чужого слова. Гнітюча бідьшість (як не суцільність) українських акторів і дикторів готові повторювати-виголошувати будь-що. Єдина вільність — у звуківні: автор може мав на увазі вкраїнську, а виконавець має свою. Ввесь наш глузд, ввесь наш зміст — у відтіні. Я майже готовий визнати, що вони, глузд і зміст, тільки там і суть.
субота, 18 січня 2025 р.
Краля без камелій
Спало не думку
Спало на думку — й як-же гепнуло, як-же гупнуло! Слідно, що з висока летіло — аж притоптало й думку, й саму думну голову.
Віником
Де-хто може легко спекатися зайвих думок, просто обмахуючися віником. Біда тому, в кого вони з голови лізуть, а не в голову залітають.
А шо?
З малого малечку на питання "а ти Ш-О-О-О, в нас такий розумний?!" я відповідаю ствердно. Так, шкода, розумний. Так, на жаль, у вас. А шо?
Київська школа поезії ІІ
З простої причини не може назватися вона "київською поетичною школою". Бо то хлопці сільські до Київа поз'їздилися й ну римувать. А ще більше писали нежонатим віршем. Адже-ж поетичність і жонатість не дуже то римуються.
Great pleasure
Здається, ніхто, на превелику силу виконавши свій подружній обов'язок, не проголосить, що то для його "превелика честь". А от потрапивши поперекладати комусь із міністрів, одразу кидаються за честь писати. Тю! То-ж повинність твоя, робітниче! Добре, як випаде й приємність до того. А як і не випаде, то треба сказати, що випала та ще й покотилася. Ради ґречности чоловічої.
пʼятниця, 17 січня 2025 р.
Шановне панство
Людина й далі мислить — дарма що нічого не може вимислити. Не така вже й давня звичка, людино, схаменися! Ніхто й не оглянеться. Гей, жіночко, чоловіче! Шановне панство! А. Ні. Телень.
Не січе
Серік січень нічого й нікого не січе — бо нічим. Скінчилася десь та природнича історія. Народ пильно спостерігав, робив собі признаки, втямлював прикмети. А от не січе. Чи не переназвати знов генварем? Януарій-Янус, кажуть, поступився Юпітерові, але залишив собі хоч місяця-первістка. В дволичного сторожа забрали час, і тепер він злодіїв не січе, й вони собі лізуть: у ворота, в хвіртку, через перелаз і просто через тин. По сухому налазять, бо навіть воно й не мочить.
Своє життя
Ми всі спитуємося жити своїм, власним життям. Хто як потрапить. Тож не судіть, люде, як не вдається. Бо не вдається нікому.
A child o' th' time
Унутрішній намір
Чималенько вже я писав проти тої мішанки — одійозного чи, кажучи спроста, обурливого нашого суржика. Не зарікаюся гудити його й далі. Тепер-же хочу принагідно завважити, що він, опріч усього лихого иньшого, містить у собі ще й унутрішній вольовий намір московитися. Вольовий, хотячий, навіть коли й несьвідомий. А в интеліґентів — то й запевний, глумливий. "Чого ще мені, мовонько, бракне, відгадай?", — комизиться розумаха. "А збитків!"
четвер, 16 січня 2025 р.
Яка служба, така й плата
Суржик роздає свої московські лящі й дума, що йому ніхто не відповість. А дзуськи! Культурний не відповість, а така сама мішанка, тільки що трохи йнакше калічена, зразу дає по пиці, навіть не замислюючись, за віщо.
вівторок, 14 січня 2025 р.
О, мій Словутицю преславний
У нас сам Дніпро славою тече. Того й перегородив він оце дорогу мандрованому москаликові. На Москві слави нема: наче переможна, ніби всевладна, вона цяпає кровцею, сльозить чужим горем. Глуха, здуріла від крику страчених і закатованих. Чи зупинить її на Славуті байдужна рука історії, чи зажене за Урал і тихо скаже: "Цить, це Яїк!"? Чи... чи маємо ми всі остаточно розчинитися в недбалому течиві сьвітової бійомаси, як оті мертві акучі салдати в Дніпровій хвилі? Чи обонятна органіка знов перетроще кістки, пережує тіло й виплюне свою безглузду правду на голий берег нової пустелі?
Вранішні борці
Йшов ізраночку на роботу й бачив двох чоловіків — щось такеє між молодиком і дядьком. Ділили вони четвертину горілки. Один уже випив і закурив. О, ці впевнено, по козацькому, розставлені до бою ноги, ці випнуті груди, заведені назад лікті, стиснені кулаки, гордо піднесена голова! Другий тільки ще давиться-ковта, а цей уже як орел: гордо став ув обороні як не рідного краю, то своєї землі. Кидає виклик сьвітові на цілий день. І байдуже йому, що дарма тому сьвітові. Він уже черкнув осьмушку й переміг. А ти, сьвіте, зміг-би крутитися після такого? Так ото-ж!
неділя, 12 січня 2025 р.
Порожнювання
Лежа — то дірка під тілом, що крізь єї витіка все течиво життьове. З лежі, як казав наш працьовитий народ, не буде одежі. Не буде, додамо, й тіла до вдягання.
пʼятниця, 10 січня 2025 р.
Аристотель каже
Аристотель каже, що з людини — тварина громадська, й сама-одна собі не довліє. Дуже прикро це все, дорогий Аристотелю, — й не кажи! Тварина, да ще й громадська. А як та громада вже обридла! Йдеш за чередою з вигону, позаду — чорноротий п'яний пастух. А попереду — ті самі ворота, той самий хлів, ті самі дояр із дояркою. Чом не могло з мене бути щось одне: чи вже високо громадське чи вже таке тваринне, щоб усе ходором?!
четвер, 9 січня 2025 р.
Шевченко як осада
Була-б долинонька, неначе пустка тая,
А подивись, тепер вона яка!"
Дух ізмагальний, дух суперечальний
Дух сперечальний легко визволяє з дурости, т'але може ненароком вивести й з людяности.
вівторок, 7 січня 2025 р.
Нюанс
Ділюся зо старшою (мовознавчиня-ж): от "реально гарно" й "нереально гарно" в теперішній гутірці єднаються, як кільце каблучки. Ні, каже, "реально гарно" звучить якось переконливіше. Нюанс, одначе!
неділя, 5 січня 2025 р.
Ряснописання
А я геть не кривджуся, що ніхто не чита моїх розкішних творів. І не дивуюся: адже-ж я й сам не читаю їхнього геть паскудного ряснописання. Хоч воно повсюди — міцно мружу письменницькі уважливі очі.
Не дізнався
Про любов він так нічого й не дізнався. Власне, те, про що дізнався, поділилося йому на дві половині — неймовірне й неможливе: чомусь віне не вірив, а чогось не міг.
Епатаж чи ермітаж
субота, 4 січня 2025 р.
Зрозуміння
Гоголь іще малим поклав собі бути поетом. Написав поему, навіть видрукував. Але щось вона не вдалася: не сподобалася нікому й самому півпарубкові зразу зробилася осоружна. Тоді Гоголь надумав ісхитрувати: написав прозою "Мертві душі", а прозвав "поемою". Ніхто його, однак, так і не зрозумів. Ах, як я його розумію!