Добре в Парижі бути Сержем Лифарем — як-раз до речи. А що як хто, як от, приміром, і я, народився в Київі й хрестився Сергієм? Чи конче його ім'я має повертатися до рідного города (бо Київ то він, город, а не воно, місто) в подобі Сержа? Та й Лифарь це либонь "лихвар", для київського вжитку в добірному товаристві вшляхетнений на московсько-імперський манір.
До того, назви вулиць на кшталт "Сержа Лифаря" — то нашій мові каліцтво. Присвійний родовий, такий любий двом челюстям нашої печі — польській і московський, українській мові геть не до чмиги. Натомісь наша мова полюбляє присвійні прикметники: "лихварів", "лихварський", "лихварівський". Отак-би й назвати гарно — Лихварівська вулиця. А десь записати нищечком, на чию то честь.
А лихварів тепер ізнов є й є. Тільки вони теперки, теж ушляхетнено, льомбардами звуться, не заставнями. А гроші з людей правлять по старому.
Немає коментарів:
Дописати коментар