2700

 Кажуть дрюковані мужі й матрони, що ніби Київу, вкраїнський столиці нашій, аж 2700 років. Що-ж, подивившись я на Київ, легко пристаю на ту думку: город видимим побитом виявляє свою тисячолітню втому від столичности. Все кругом справляє таке вражіння, ніби воно камінно засиділося й застоялося на одному місці. То й що, що нема нічого разюче культурного й поважно давнього? Маєш натомісь одвічне перемуровування первісного, ще від кам'яної доби, несмаку. В печері сидячи, хто журиться геологією? Геологія вже зробила все, що треба, на теє, щоб тисячі літ іще каменіти. А назовні хай собі кришиться, сиплеться, падає, котиться й летить. Летиш? Лети собі! Тут уже 2700 років літає. Да й перед тим щось таке діялося саме на цьому місці.

Отак, здається, сидить собі Кий у скалі, домонтарює, на кий таки й похилившись. А тимчасові люде тим часом рішуче тимчасовляться. Й вічно так було: ввесь час люде й ввесь час дочасні.