Давня байка про водограй: кожне йде до його з своєю посудиною, хто яку має, й набира, скільки влізе. А тим часом воду всі мають ту саму й п'ють собі на добре здовровля. Та коло всякого водограю, навіть ідеального, наливаючи, конче розплюскають. То вже течуть потічки й збираються калюжки. А до калюжок збираються тії, хто дзбанів не надбав. І вода ніби та сама, т'але поки до калюжі дотече, назбирає вже всякого не водяного.
З усім тим ніхто не може заперечити того, що й у калюжах міститься первень води. То й тут по своєму припадають до культурного джерела — вимушено, сказати-б, хльопчуть калюжну, ставши цапки.
Немає коментарів:
Дописати коментар