Слово "(в)огонь" у нашій мові прибирає собі звук "в", тільки ради сумлінного додержання законів нашої рідної милозвучности ("видно вогонь", "згас огонь"). Заперечення цих законів через затяте обстоювання одинокости хворми "вогонь" про всі випадки (пуризм, так зветься) — нищівний чин, що через його губиться опрічність української. "Огневой" по нашому — "(в)огневий" чи "(в)огнявий". Чому тоді деканацеляризацію вкраїнського прізвища, що його носив славетний сьпівак-українець, переписаний на московське "Огневой", спинили на "ОгнЄвий" — щоб пуристично не ліпити Вогневий? Але-ж він Кость і після "сть" так і проситься "ОгнЕвий", навіть і позиційно.
У такому сьвітлі прикметно бачити, як українській естрадній (як, власне, й Огневий свого часу був естрадний) сьпівачці добирали милозвучного імени для вкраїнської-ж таки публіки. Щоб гриміло, знаєте!Зупинилися на "Злата Оґнєвіч". Ну просто щире золото! Чи таки "злато"?
Немає коментарів:
Дописати коментар