"От дурна, ти, еволюціє, геть дурна!", — кляне перекладчик Пилип Живопих, викладаючи словами глухий мур. "От чого ти тут, коло мене, не спинишся?! Ну, не буде вже ліпше — повір, нерозумнице! Отут маєш собі кілок і вінець творіння. Ні, полізеш після мене далі, знаю тебе, зрадливу! І будеш тоді не еволюція, а инволюція й деволюція." Оцих двох останніх слів Пилип, то правда, що не зна. По щирості беручи, для глухого муру вони непотрібні. Т'але то вже ми від себе прикинули — для літературної краси. Бо він ту еволюцію неподобними словами лає.
Немає коментарів:
Дописати коментар