Душогуб, гляди, йде не сам: за ним слідом, хоч і віддалеки, ніби віднайшовши загублену свою душу, йде весела громадка мирних симпатиків. Відстань, кажу, шаноблива й шаноба тая до смерти, що її несе душогубець. Смерть їм здається не всюдисуща: то хорт, прив'язаний до вершникового коня. Може вкусити, але тільки того, на кого господар нацькує. Ах ти, цуцику, ах ти, песику, не треба нас кусь-кусь, не треба нам бо-бо! Ми зібралися жити вічно, без страшного одвіту!
І хоч-би мовчки йшли, а то-ж не можуть без псевданородніх пісень і танців.
Немає коментарів:
Дописати коментар