Давали нам, кажуть, два дні, теперки дають більше — хто скільки дасть: дні, місяці, роки буремної, завзятої боротьби. Місяці, роки? Витримає зброя й вояк. Але наш мирний сьогочасник уміє жити тільки в цивілізованих умовах, в умовах нецивілізованих йому просто нема чим жити. Ось цього я ніде не чую в тім цікавім пащикуванні. Від нас не на жарт сподіваються змоги жити по лісах, печерах, руїнах. Бо вкраїнці. Запрошують жити скрізь, бо ми европейці, але як ми житемем ув одненькій нашій малій европі, бо иньшої десь нема? Посилати туди гуманітарні думи: "В Україну ідіть, діти, в нашу Україну!"?
Треба боротися за Вкраїну, де зможуть жити европейці. Хай вони уявлять собі таке життя й почнуть боротися за Европу від того місця, де вже далі нікуди. Бо далі буде, але що? Перемога неминуча, але що дадуть лишити від Европи? Сюди мало дивилися, але знали, що тут щось є. Й хай собі буде. Щоб стало на дальшу европейськість.
Немає коментарів:
Дописати коментар