А таки треба й далі, поки змога, писати щось доречне, та не воєнно-ґвалтівне: люде порозходилися по країнах, містах і кутках, то вже закортить душевного, але, боронь Боже, не розпачливого. Тільки чого-б такого доречного вимислити? Що покласти в розрізану московською бритвою, патрану душевну кешеню? А в пазуху саму? Їден байдужий сказав мені, що чита книжки. І я читаю — "Книгу буття вкраїнського народу". Тільки щось літерки розпливаються й навіть рядки. Підрозділи, розділи, книжні голови. Чорний том лежить і поглинає вкраїнське буття.
Немає коментарів:
Дописати коментар