Одна з оголошених цілів московської війни — оборона московської мови. Що загрожує тій мові? Тільки наша рідна. Вона стоїть на дорозі чужої потуги, ніби остання башта. Всі розумні мови вже розступилися, а наша, бач, стоїть невідступно.
То-б-то виходить, що вкраїнська мова дуже від ворога загрожена. І справді ми бачимо її вкривдженою, ушкодженою. Скрізь літа бойовий суржик, майже взаконилася матірщина-московщина. Як Касандра звучить Кримський: "Замісць грамоти матірщини понавчаються". Вже осьвячені на війні лексика й фразеологія, що ніби передражнюють московську мову — усі ті "вторгнення", "захисники", "залпи", "поля бою". Ясно, що така наша мова вже давно піддалася, програла, поступилася, й нема чого проти неї воюватися, а тільки стирати-нищити. Чи признається ще хто колись до "впаду", "оборонців", "випалу", "бойовища"? Адже-ж на війні казали не так!
Здається, дарма була моя мирна праця. Чи поправна шкода? Не знаю, але бере тяжкий сумнів. Коли закинути геть поправну московську, її (як де-хто вже хоче) джерела, то ніхто вже й не матиме зразка для порівняння, ніхто не відрізнить нової балачки-гутірки від того, що так кохали й плекали колись наші марні подвижники. Ніби так і було.
Немає коментарів:
Дописати коментар