Україна — як-найулюбленіше місце для всяких европейських воєн, що вже як понад сто років мають тенденцію обертатися на сьвітові. Всі ті війни нищили наші дорогі пам'ятки, нищили так, що ми навчилися не прихилятися душею до своїх солом'яних хаток: однаково прискочить якийсь вовк, дмухне — то вже коли як стій не попадає, то таки потім — од самої прихиленої душі.
Тому вже в нас із культурного — тільки тиньк на чолі оселі, ніби тонка золота луска. Й от ізнов придибав з голоблею велико культурний народ збивати з нас оту золоту луску, щоб ми присьвітили кухареві голим тілом і далися смажити й смашно їсти. Й дивується войовник-загарбник, що ми плачемо над купками історичного тиньку з наших скромних церківок: у них бо тих покров-на-нерлі вже й свині не можуть бачити, так, культурно кажучи, насточортіли.
Немає коментарів:
Дописати коментар