Де нема могили, а є пам'ять і знаття, що був такий чоловік, стане кенотафія. Де згинув, не знаємо, але отут стали, спом'янули й поставили. І все майбутнє наше мурівництво — чи не буде то велика суцільна кенотафія: пам'ятай, що живеш, не забудь, що помреш? Легко вбивалося, та тяжко вмиралося. Либонь і Московщина, виряджаючи в похід усе, що мала мужнього в чоловіцтві (тепер уже, слава Богу, не гурт), заходилася ставити форнірні, бляшані кенотафії, коли ще й курява за військом не вляглася. Бо хто-ж його відає, де те тіло буде? А незабудь прикопаємо, поки не втекла. Спасибі, що на своїй, не нашій, не на сьвятій од крови землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар