Неспання заважить більше за сон і навіть за саме пильнування. Що ми такого знаємо про себе, коли днюємо? Марнуємо марноту та й годі. Уві сні справді — ми то ми. Але що свого ми можемо винести зо снів дірявими, кволими руками?
Отак сприймаємо й напади нічниць: робити нема чого, спочити ніяк. А голову обсідають непотрібні покидьки життя — те, що не придалося дорогою, викинулося геть і вже знаходиться тільки в непогамовній пам'яті.
Тому в безсонні доводиться розганяти, як шершнів, недогрішені й догрішені гріхи — давно здохлі, вони живуть тільки жалом. Треба розгладжувати баранці на поверсі сьвідомости. Й баранцюваті хмаринки на небі потрібно порозпускати. Розгладити себе, як брижі на пожужмленому простирадлі. Нарешті на тій простоті, чистоті, рівнині можна розгледіти себе без рою сонних чи буденних пригод. Аж ондечки йду я й щось такеє несу.
Немає коментарів:
Дописати коментар