Хвилозопия виявляє нам універсальність мови. Хвилозопування — то універсальне мовляння. Й хоч не хвилозопи, а вивчаючи чужу мову, ми перше пробуємо опанувати в ній саме універсальне. Той, хто це тямить, не боїться ганьби варнякання й дурних огріхів. Можна їхати й охляп: не в тім сила, що кобила сива, а в тім, чи везе. В універсала кобила везе завжди.
А чого-ж ми ото виглядаємо, щоб, за поетовим словом, "чужа звучала тобі як рідна"? Своєрідність мови в її неуніверсальності. Там, де вривається ота універсальність, нарешті починається своєрідність і навіть рідність. І наша рідна, українська, мова, багата на таку неуніверсальність. Власне, все відродження мови сперте саме на неї. А як не сперте, то костур пробиває віко, а під віком — смерть.
Немає коментарів:
Дописати коментар