Дуже мило: в нас перевидають старих письменників, чию контраверсійність із плином часу можна трохи призабути й безпам'ятно поласувати їхнім хистом і культурою. Саме до таких належить Юрій Косач. Не так давно він і помер — 1990 року, але для нас, теперішніх, його політичні пригоди й історичний сарказм — то вже, слава Богу, сива, геть непотрібна давнина.
Перевидаючи, поблажливо розглядають чужий мовний крайобраз із високої могили сьогочасного мовлянства. Зазначають принагідно, що "подекуди здійснено мінімальну коректуру": щось таке безособове повиправляло "тріюмф" на "тріумф", а "металю" — на "металу". От спасибі! Бо могли-б і шаблею рубонути. Коцюбинському теж такеє кориґували, бо, не знаючи мови, він ліпив: "Дзвенів металь по кузнях!". Гм, а чого не "в кузнях"? Ну, то дарма, ще виправиться.
А ось цікава "коректура": "дедалі натовп ставав зловісніший" на "натовп ставав дедалі зловіснішій". Хто чує музику Косачевої прози, й здатен визнати його за чарівливого стиліста, зразу погодиться, що обережні редакторове поміняли тут поезію на прозу. Я пробую уявити, як вони сторожко обмацують очима нью-йоркський текст і натрапляють на "Бралося на світання". Поклали поки не виправляти, хоч і далеченько воно від стольного Київа.
Немає коментарів:
Дописати коментар