От ви либонь загадалися: чого це я все пишу "карантена" та й "карантена", а ви все кажете "карантин" та й "карантин"? А того, що слово теє ми запозичили просто з італійської: quarantena чи, вже не для таких письменних, як ото ми з вами, — quarantina. Означає сорокадення — quaranta giorni. Чого сорок день? Так ми, европейці, булі християни, все по сорок днів робимо: от і піст Великий штукуємо під сорок день, хоч він на зуби й довший виходить.
Цариця Карантена, італійська князівна, навчила нас іще де-чого італійського: dolce far niente, щасливого нічев'я. Робота з нічев'я, як самі бачимо, тепер усе порає: і хворість усяку, й клопіт державний, а як доведеться (вже й довелося), то й лихо всесьвітнє. Робиш карантену, складаєш рученята й дожидаєш, поки паляниця на голову впаде.
Прийде на нас останній час і карантені повинно буде піти. Ах, хіба хочеш — мусиш! Але вона обіцяє повернутися з тими лікарями-знахарями, психологами-всерединологами, керівниками-заочниками, що висходяться, виліпляться й випечутся добою солодкого академічного й загальногромадського нічогонероблення, dolce far niente.
Немає коментарів:
Дописати коментар