За того віку, коли розвертається серце розуму, дванадцятилітній Шломо, цар Соломон, уві сні попрохав у Бога розумного серця: бачення, відання, розуміння. Оточений галасливими, вимогливими дорослими, він тоді знав, чого хотів. Десь там ув осерді нашого розуму б'ється оболонками вікно в Божий сьвіт. У певний мент замолоду ми чуємо те биття.
І Бог вволив Соломонову волю. А до мудрости, найсолодшої нареченої, дав іще посаг: багацтво, славу. Бо кому потібні багацтво й слава, коли є мудрість? Хіба самій мудрості, щоб помічена була між гонористим людом і бундючними народами.
Але, обдарований так, Соломон, подорослішавши, забажав іще чогось. Чого саме, чи знав він? 700 жінок і 300 наложниць — то цілий натовп спраглих і охочих, що, як звіщає Сьвяте Письмо, "зіпсував його серце". Зіпс-о-вав, звів на пси. 1000 жінок, либонь тисяча й одна жінка — то цокання непогамовного "ще щось—ще щось—ще щось".
Боже, я вже, задається, переживаю Соломона, тож після ціловічного споглядання чужого "ще чогось" поверни мені моє — оте мудре й розумне серце!
Немає коментарів:
Дописати коментар