Як чуже начиння

 Ледачий вживає мови — як чужої майстерії: який струмент загубить, який — понівечить, який — зламає, а якого — просто не поверне.

За доконечність

Переможців не судять. Їх тільки гудять.

Моя педагогічна поема

 Передова чайка батьківської голови й уся козацька фльота, з висідкою душі й знання, безславно розтрощується на скелях Рогу Доброї Дитячої Надії.

Педагогічний роздум

 У виховуванні дітей послідовність важливіша за правильність, бо дурниць віку цього не переслухаєш.

За надію

 Упомку мені, що якось наприкінці одного суто технічного заходу, вже під келіх вина, де-якийсь дотепник запитав мене:
— От ти — філолог? Ану, скажи мені, від чого походить слово "надія"?
Правду кажучи, доволі проста етимологія цього слова — від "на" й "діти" в розумінні "класти-покладати" — мені тоді, отак гарма-дарма, не пригадалася.
—"Надія", — повчально промовив той пан, — походить від слова "дія"! Діяти треба!
Треба-то треба — і рости, і діяти — т'але, хоч і мудрий по шкоді, скажу навздогін: ні, друже, надія — це вже по дії, по зробові, по мові, коли ні сказати, ні вдіяти нічого, а надію все плекаємо, таки покладаємо, й тому ми — люде.

Наш гороскоп

 Називаємося ми — християне. Народилися під Провідною зірницею, під сузір'ям Восьмикутнього Хреста. Від п'ятиріжної зірки й звірокругу — вільні.

За Різдво

 Діва породила Сина. Й призналася сьвітові, й призналася з Ним до жорстокого, звабленого сьвіту, Дівою бувши. Винесла в сповитку, де разом із Дитям лежала й смерть, як і в кожному людському сповиткові. Бо від Адама й Єви — народження, разом із вісткою життя, несе й обітницю смерти. Але в Його сповитку крім смерти, перемагаючи смерть, лежало Воскресіння.
Його слава у Воскресінні, а наше в тому — що? Ми страхаємося смерти, але лякаємося й воскресіння — боїмося так, що й вірити не хочемо, бо для Суду ті кості знов докупи зберуться. Смерті кожне вірить, а воскресінню — треба перегодити! Ні, хай ліпше душечка помандрує, погостює по сьвітлицях і палацах оновлених тіл — здорових і багатих, славних і славетних, де не гріх, а втіха, де не смерть, а входини.
Чи хай би милосердний Господь кожній душці сказав: "Знаю тебе, люба, натрудилася ти наспотикалася, набідувалася, ніяк тебе судить, ходи полеж."
Було, ще кажуть, доволі муки й страху, то хай уже за великими дверима - або добре, або нічого. Що-ж, було знаття — буде й знання. Всі побачимо.
А поки що Мати своє найдорогше до нас простягає — Немовля. Можна на ручки взяти, попестити, побавити, полепетіти до Його. З Богом побути, з Богом поговорити. Це для всіх Дитя: хто пригорнеться-приголубиться, хто на ході трішки всміхнеться кутиком уст, хто порадіє з вином і вину. А кому й байдуже — як до чужої дитини.

Нема в ці дні Суду, нема й гадки, нема й згадки. Хто має розраду, той тішиться: нова радість стала, яка не бувала...