Тільки наш народ міг так обмалювати безпорадне становище. Ми колись обмальовували білені хати, то й досі, як десь щось покрасити, то зразу знайдуться охочі пообмальовувати. Кінці в край: слава Приймаченківнина не дає спокою молодим витворним рукам.
На щастя, ми ні кінців, ні краю не маєм — хіба які крайні знайдуться й конечні, а становища такого не було й не буде. Чи пригадуєте народню байку, де дід сперечався з бабою за "стрижене-голене" й ґендерно нещадно кинув її, переконану, в річку? Останне, що побачив, були пальці-ножиці — V. Старий знав, зо то "стрижене". А ми тямимо, що воно перемога.
Немає коментарів:
Дописати коментар