Трансгуманізм у перекладництві

 Поважно надходить золота доба трансгуманізму в перекладництві — чу, а то стопчу! Її кваплять зникомі сьвітові події, та вона найліпше тямить свій час і не спізниться. Тож можна й треба встигнути посісти своє належне місце на одній із маж чумацької валки, що нею їде нова доба.

Як звісно трансгуманізм — то теж гуманізм, але такий, що знов потребує від своїх прихильників і попутників певних обмежень. Найперше не терпить він красного письменства. Отой увесь безглуздий і безкраїй ужиток читальних книжок, ніби-то для "мовного розвитку" (умовного? розумовного?) тільки замилює й замулює перекладові його тепер окіянське око. Якої такої мови можна поназбирувати по всіх тих непотрібних книжках — хто з трансгуманоїдів її втямить? Окремо треба берегтися старих книжок. Бо ще якась проминуща книжечка може й підкине якесь сьогочасне модяне слівце для дотепної машинової говірки, а от усякі там честертони можуть отрїти душевну мисочку, довірливо підставлену на порцію мудрощів, затроюдити чіпкою гадкою про те, що мова мов давно була й навіть чесніша, доладнійша й просто краща.

Загалом беручи, трансгуманізмові найбільше вадить гуманітаризм: усяке зайве культурництво, що розбещує трансгуманізований дух брехливими принадами всякого витончування й вивищування. Тому друга осторога: ні в якому разі не слід зваблюватися мовними холодинами, що вдають із себе свіжість, й акаденічними викрутами, що прикидаються бесторонніми спостереженнями. Йдеться тут, звісно, за словники: не тільки академічні, але й просто складені на підставі сьміховинної відданості мові так званими "дбайливими руками". Годі! Машина дає надійний on-line, де вже давно зразу є все потрібне. Зразу — без відносних пошуків у киселевому часі. Все — поза тим не треба нічого. Потрібне — щоб рости й діяти, як і куди треба.

Й третя умова: всяляко уникати товариства иньших людей-перекладарів. Нащо вони здалися? Нескінченна кількість сутіней сірого, що огидно силкується приліпитися до виразно виявленого чорного обрису машини. Безпідставне порівняння, нікчемне змагання, нечасне родиво випередження. Й густа, невиразна надімірність у всьому.

Ну, ніби все. А! Не забудьмо докинути дрібочку сервілізму. Сервілізм — то теперішній машинізм.