До свого словничка "Московсько-української фразеольоґії" впорядчик Віктор Дубровський (родом із Хвастова, дальша доля, як той мовляв, геть уся невідома) змайстрував до книжечки коротесеньке переднє слово. Він пише року 1917-го: "... коли інтелиґенти українські пробують писати українською мовою, то їм, що думають по московському, доводиться московські фрази перекладати українськими словами і виходить мова не українська, а московська." Беспретенсійна констатація самоочевичного факту, позначного хіба тільки тим, що московска мова й досі отак виходить із нашої культурної кляси, вже вченої по наших школах і незліченних наших університетах. Мову давно знають, але, як і давніше, не мавши питомо вкраїнського виховання, не відчувають її духу. Тому й дотепер виходить іще московский дух. Воно й не диво, бо вдих тривав століттями — є чому виходити. От тільки як-би нашому духовному шляхецтву вийти з такого становища?
Немає коментарів:
Дописати коментар