Чималенько вже я писав проти тої мішанки — одійозного чи, кажучи спроста, обурливого нашого суржика. Не зарікаюся гудити його й далі. Тепер-же хочу принагідно завважити, що він, опріч усього лихого иньшого, містить у собі ще й унутрішній вольовий намір московитися. Вольовий, хотячий, навіть коли й несьвідомий. А в интеліґентів — то й запевний, глумливий. "Чого ще мені, мовонько, бракне, відгадай?", — комизиться розумаха. "А збитків!"
Немає коментарів:
Дописати коментар