Я — як та зимова груша: довго стиг, і вже тільки в осінні холоди, в зазимки обережно знімаю себе з дерева, обгортаю в бібулу й кладу в темну коробку на дальшу схованку. Й невідомо ще, чи смакуватиму я зимової доби. Нород от пояснює: який дід, такий його плід. Т'але-ж навіть який дід — геть незвісно. Вся надія на плід. І не на той дідів плід, що вже на всю губу живе своїм явним життям, а на тую грушу.
Немає коментарів:
Дописати коментар