Хати в хвеноменології та онтології позападалися добою пандемії, не википіла їхня справа. Повернулися назад до речей, повернулися лицем до буття — й спостерігаємо знов котів і собак. Більше навіть котів, бо пси аж занадто наслідують своїх хазяїв: лізуть до речей, пропадають у бутті. Коти істнують без таких упереджень, тому, стежачи їх, можна забувати за свої поразки в сьвідомому пізнанні та бутті. Ще знаменнішими й значущішими, ніж коти, виглядають штучні троянди на ізоляційних карантенових шпалерах: вони собі просто сущі.
Містерія наша що давня, що проста: ми оберігаємо душу масками, а чин — рукавичками. Все, сказане під маскою, все, зроблене під рукавичкою, здобуває недоконаність і навіть небулість, неодбутість. Нас тут не бачили — нас тут не було, ми до того не торкалися — ми того не рушили. Й про хоробу ми будемо тільки мріями, манами. Як не можемо втрутитися, то вже якось витрутимось.
Немає коментарів:
Дописати коментар