неділя, 8 листопада 2020 р.

До канарейків

 Анекдоти  предивна річ. Иноді серед них натрапляєш на геніяльні причти, такі глибокі, що кортить закликати автора на діялог. Але автора  агов!  ніде нема. Ніби щось там війнуло, навіяло, всилило й забралося собі.
Ось ця, наприклад. Сидить чоловік у хаті, марнує день до вечора. Аж ось хтось шкребеться в двері. Пішов таки відчиняти  аж там малесенька така смерть. "Та ти не лякайся",  каже,  "то я до канарки твеї прийшла."
Він живе, як німий канарейко, а вона поки до його канарки, а там побачимо. Життя нема, смерть прийшла, але так  до дрібної пташки. А ти-ж хто будеш? 
У людини смерти нема, ми вічні. У часі треба дбати за вічність  у-часно. Вічність як мінливе тепер, де, крім його самого, ревнивого, нема нічого на "те-": те-лехвона, те-левізора, Ин-те-рнета.
Смерть танцює довкола нас бо зна, що то все тільки гра, забава. А ми й купилися  весело їй! Але вільно ходити лиш малою  до канарок і канарейків.


Немає коментарів:

Дописати коментар