Мій улюблений хвилозопський вислів український — "так ото-ж". З його не знати, чи ми спостерігаємо що, чи пізнаємо з досьвіду, чи переживаємо, але знати, що маємо свою таємну хвилозопию. Ось думонька пролетіла, гадонька — просить уваги, відвісти, мислі відвітної. Ну, маєш: так ото-ж.
Власне наше, питоме — то те, що не перекладається. Що перекладається, то вже вселюдське буде. А нашого "так ото-ж" людство не їстиме. Перкласти його можна на чужу таріль, але то вже й чужа страва споживатиметься.
Зазираймо в себе й звикаймо до темряви. О! Вже щось ніби мріється. Так ото-ж...
Немає коментарів:
Дописати коментар