Ми надію висмикнули, ніби той штукар карту з талії. Не повний тас, двох карт нема: віри й любови. Віри нема підставної, такої, щоб із логосом. Недурно й народ наш каже: якби-ж то знаття, не було-б каяття. Знаття нема, то й каяття — не спокута, не метанойя.
Тому ця надія на те, що якось минеться, що відбрешешся, викрутишся, вискочиш. Те, що в Пандориній скринці на дні знайшли. Нікому не треба, а ми вхопилися, наче комашка лапками. Вхопилися — й знеживилися.
Чи буде любов по такій надії? Любов — як дорога, а не стовп, а коли стовп — то вогненний, високий до неба.
Немає коментарів:
Дописати коментар