Імперське "так" і християнське "ні"

Христос недвозначно відкинув імперію, аж до смерти відкинув. І страчений був за цей політичний злочин - свідомо, хоча й безвинно.
А імперія ж яка була! Блискуча, розумна, мужня, терпляча й терпима. І така поступова, що тепер усі поступові країни світу бажають жити її звичаєм. Римський дух і є переможним духом Заходу, що вже поглинає Схід, Полудень і Північ. До того ж, та імперія готувалася своїм робом прийняти колись християнство. Й розкішно прийняла його на час.
Але Христос увійшов у світ через вузьку хвіртку малесенького народу, уважний до його саморідности, його, проти імперії, меншовартости. Й учні Христові змушені були, вслід за ним, сказати імперії смертоносне "ні".
Чому ж тепер варварська імперія, величезна, як пустеля, і, як пустеля, далека від усякого осередку, спокушає християнський світ своїм зазіханням на славу Христа Розіп'ятого? Де Він сказав, що хоче імперії, що покриє імперію Своєю славою? "Тільки ж царство Моє не звідсїля", - це що, географічно?
Ніхто не володіє Христом, тим паче силоміць, навіть через страту. Він Сам - Владика знаного нам світу й усіх незнаних нам світів. А християнин має себе за найгіршого, і тому хоче бути щонайбезвладнішим. Божим рабом, а не імперії.