Імперське "так" і християнське "ні"

 Христос недвозначно відкинув імперію, аж до смерти відкинув. І страчений був за цей політичний злочин — сьвідомо, хоча й безвинно.
А імперія-ж яка була! Блискуча, розумна, мужня, терпляча й терпима. І така поступова, що тепер усі поступові країни сьвіту бажають жити її звичаєм. Римський дух і є переможний дух Заходу, що вже поглинає Схід, Полудень і Північ. До того, та імперія готувалася своїм робом прийняти колись християнство. Й розкішно прийняла його на час.
Але Христос увійшов у сьвіт через вузьку хвіртку малесенького народу, уважний до його саморідности, його, проти імперії, меншовартости. Й учні Христові змушені були, вслід за ним, сказати імперії смертоносне "ні".
Чому-ж тепер варварська імперія, величезна, як пустеля, і, як пустеля, далека від усякого осередку, спокушає християнський сьвіт своїм зазіханням на славу Христа Розіп'ятого? Де Він сказав, що хоче імперії, що покриє імперію Своєю славою? "Тільки-ж царство Моє не звідсїля", — це що, географічно?
Ніхто не володіє Христом, тим паче силоміць, навіть через страту. Він Сам — Владика знаного нам сьвіту й усіх незнаних нам сьвітів. А християнин має себе за найгіршого, і тому хоче бути щонайбезвладнішим. Божим рабом, а не імперії.