пʼятниця, 5 серпня 2016 р.

Сліпуча краса сліпоти

Дивне це вселюдське захоплення затятими самоповторами, це засліплення самозасьвітленням, ці нескінченні самолови із дрючком для самкування в руці. Біда в тому, що наш сьогочасник зовсім не звичний і не пристосований до самоспостереження й самозаглиблення, зовсім не вміє лишатися наодинці з собою. Звідки-ж ця пристрасть до нагромадження непотрібних знадобів до вивчення того, чого навіть сам не схочеш вивчати?
І найвідвертіше виставкове позування, найбанальніші статичні картки позначено первісною спробою єднання: з тим, хто наводить камеру, з тим, хто, може, роздивлятиметься ту сьвітлину. У самках навіть і того немає: найвродливіше спотворюється невартою спробою вдивитися в містичне люстро без люстра. З усім тим, набридучі знятки збурюють терапевтичне розуміння в дуже багатьох, бо всі грішні.
Найцікавіші сьвітлини ті, де ти зовсім не владний над поставою, сьвітлом, ракурсом. Там і тільки там сам засьвітлений зможе вбачити в собі не приналежну йому таємницю - не виставлену, невисловну. Але пізнавати себе тяжко, а цікавитись собою небезпешно. Тому й заласна здається загалові сліпуча краса сліпоти.

Немає коментарів:

Дописати коментар