Малоросія чи Европа?

 Відбігаючи московської культури через підставний острах до неправди й зла, причаєних у її схованках, розіпханих по таємних шухлядках і кишенях, зашитих у спідках, наказаних секретними обіжниками, ми не мусимо відразу перебігати аж до Европи чи взагальненого Заходу, що пропонують нам спрощене посередництво ангелянської мови. Зупинімося коло свого: вже відбігали, перебігали й добігали ліпші за нас, уже багато й щиро попрацювали, послухаймо їх перше. Перед тим як позичати, наберімося свого від тих, хто ще передніше — й пильніше, й обдарованіше — роздивився на всі боки, побачив і записав. Станьмо собою — й зможемо повідрізняти варте від невартого, своє від чужого.
Це питання не відмислене, це питання прикладне. Ми-ж бачимо що-дня, як наша молодь в українстві не затримується, вкраїнства не знає, про вкраїнство має дикі уявлення. Вкраїна править ніби за провізну полустацію в степу, якесь дивом відвойоване Дебальцеве, де нічого не було, немає й не буде. А тут були, єсьмо й мусимо бути ми.