Давидова перемога над Ґоліятом — суто поетична: народ мій є, народ мій завжди буде. Певен, що славним воям филистійським мова отого мізерного племени була гидесна, а надто тому, що була півпойнятна, се-б-то невловима. І ті пісні... Ну, "А мій милий вареничків хоче" — це ще так-сяк, пореготатися можна. А "Ой, летів орел" — це вже ой. А таки Давид зміг, а велет знеміг. Але теперішні филистії — вони ще й філістери: на герець подивляться, але не розійдуться. Доведеться лупати далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар