Під мирний час ми пасемося далеко від піднебного стовпа істини, заходячи так далеко в шкоду, що вже жаден пастир не займе, що вже й крайчика того стовпа не видно. Т'але минає впокійний рік — і війна заганяє нас притьмом на самісінький верх, заганяє стовпником, і от уже ми під Богом не ходимо, вже під Ним стоїмо в недосяжній і безпорадній самоті.
Немає коментарів:
Дописати коментар