Горе з розуму

                                  ...К свободной жизни ихъ вражда непримирима,

                                     Сужденья черпаютъ изъ забытыхъ газетъ

                                     Времянъ Очаковскихъ и покоренья Крыма...

Як-же ми старанно вивчали ту велику клясику, як-же встигли з нею злюбитися! Ну, й що це нам, дурним, дало? Де в нас Очаків, де в нас Озів? Гаразд подумаймо, перш ніж хапливо відповідати. Питання-ж бо — золоте!

Ті грибоїдівські газети — вічні, як скрижалі. Їх можна розгепати, але тоді доведеться дертися на гору за новими. Гора буде не сьвята, але буде гора. Газети часів підкорення Криму вже пущено в продаж, їх знов доводиться читати. Вільне життя напитало собі непримирної ворожнети. Знов спливло, як потопельник, давноминуле слово Новоросія.

О, ті слова! Ще один клясик пророче помилився! Треба було Гамлетові гратися в слова, а не бавитися мечами — була-б уже давно квітуча Данська імперія замість гнилого Данського королівства. Как будет, скажем, по-ихнему "кот"?.. Ладно, а "кит"?..  А китов у них нет и быть не может! Даже катранов! Кстати, как будет по-ихнему "катран"?

Не старече це в суддів — вічне! Вічні судці — ось вони хто! В Озівській фортеці може засісти хто завгодно, хоч і сам матрос Кішка — ворог є ворог! А як-що ворог не здається, його знищують! Питання від українців: а коли здається? Правильно — теж знищують!

Вічне місто? Ясно-ж — Очаків, ніякий не Рим. Миколаївська область? Це-ж якого Миколая? В Адесі кому пам'ятник стоїть? Потьомкінцям? А от і не вгадали! Ті потьомкінці-землячки, якби їх хто спитав, то могли-б і до вільної від червивого м'яса Вкраїни договоритися! А Катерина стоїть, де хотіла стати!

Отже, змія історії заковтнула свого хвоста. Заковтнула — й не вдавилася! Історики на Страшний суд не підуть: то — не про них справа. Не дожидають Страшного суду й любителі великого й величенького: то діяльні люде, апокаліптичні настрої їм геть чужі. Вони розлядають наше спільне майбутнє у дальновид.