Шевченка взяли в салдати з правом вислужитися в старшини, проклали йому кладочку через громадську прірву, але він тудою не пішов. Хто-ж його засудить? А ось иньший тип щабльового интеліґента: не дізнавши муштри, в казематі не бувши, пороху не нюхавши, радо вітає війну на чужій землі. Пороху, він певен, так і не понюхає, а сірку нюхати — зажди напоготові. Хоч вічно! Слава! Слава! Слава!
Немає коментарів:
Дописати коментар