Четверта сьвічка допалала, нім договорили

Мова потерпає від того самого, що й віра наша дідівська, — від академічного богослів'я й пієтизму. З академією ніби все ясно: хто свою мову й звичай знає як рідне, завсігди дасть на добридень, хоча в українськім ліцеї старанно вчать казати "доброго дня". А мовний пієтизм — це віра в те, що досить і того, що ти говориш саме вкраїнською; що балакати по своєму, хоч і аби-як, — то спасенне діло. Читаєш сучасну вкраїнську книжку, і хочеться пурхнути геть із сухої словесної гілляки, й уже весною повертатись у вирій.
А от обрядовір'я мові, на відміну від церкви, аж ніяк не вадить: кожному слову можна й треба ставити сьвічку.