Одні їдять жмаки з рідної мови, призвученої чужим виголосом і чужою лайкою. Другі жують чужі жмихи, присмачені плямканням рідного, ще дідівського виголосу. Не живе, тільки дні тре. Оце вам право не лизати вкраїнської соли, соли землі вкраїнської.
Кожне знає, що, відколи постав утямок "Україна", накільчився прикметник "український", дня не минуло, щоб не вскубнули тих слів, не поставили їх під підставний сумнів. У народній мові їх майже не почуєш ніколи, але без них нема нашого народу. Як-що немає мови, тими словами позначеної, то чи є, названа ними земля? А коли є, то чи вона кому треба? І кому? Территоріи съ русскоязычнымъ населениемъ, замісць землі з людьми, як ми бачимо, мають звичку плинути до одного всім знаного спільного моря.
Знаю, знаю! Це все тепер не на часі. І ніколи не було на часі, й не буде вже, може, проїхали-поминули. Але ті, хто любить Україну, хоч-би по яківському щебетали, мусять колись вирозуміти: без мови вона не просто мовчить, без мови вона не живе й не має глузду. Безмовну Вкраїну знов і завжди поставлять під сумнів. Поставлять і заберуть.
Коли-ж то воно на сьвіт благословиться? Коли пора?
Мова — неважлива? Але саме тепер уся громада головним чином сидить і пише, сидить і читає, більшина здебільша нічого инчого у громадському житті не робить. То-б-то плещуться в мові та й годі. Слова та голос — більш нічого? Та навіть і без голосу це — живильне середовище, повітря, вода. Без наших голосів не стане господарство, не похлинеться політика, не спіткнеться військо. Але каламутна говірка сколочує й труїть кров.
Кожне знає, що, відколи постав утямок "Україна", накільчився прикметник "український", дня не минуло, щоб не вскубнули тих слів, не поставили їх під підставний сумнів. У народній мові їх майже не почуєш ніколи, але без них нема нашого народу. Як-що немає мови, тими словами позначеної, то чи є, названа ними земля? А коли є, то чи вона кому треба? І кому? Территоріи съ русскоязычнымъ населениемъ, замісць землі з людьми, як ми бачимо, мають звичку плинути до одного всім знаного спільного моря.
Знаю, знаю! Це все тепер не на часі. І ніколи не було на часі, й не буде вже, може, проїхали-поминули. Але ті, хто любить Україну, хоч-би по яківському щебетали, мусять колись вирозуміти: без мови вона не просто мовчить, без мови вона не живе й не має глузду. Безмовну Вкраїну знов і завжди поставлять під сумнів. Поставлять і заберуть.
Коли-ж то воно на сьвіт благословиться? Коли пора?
Мова — неважлива? Але саме тепер уся громада головним чином сидить і пише, сидить і читає, більшина здебільша нічого инчого у громадському житті не робить. То-б-то плещуться в мові та й годі. Слова та голос — більш нічого? Та навіть і без голосу це — живильне середовище, повітря, вода. Без наших голосів не стане господарство, не похлинеться політика, не спіткнеться військо. Але каламутна говірка сколочує й труїть кров.
Немає коментарів:
Дописати коментар