Вогонь на вершку

 Сухе дерево ще росте на холодній скелі — про великий огонь.

Already purchased

 YouTube усе пропонує моїй утомленій увазі якісь простацькі "love stories". Вони собі накручують, а я собі чищу. Питає: а чого не треба? Обираю віповідь: already purchased.

Поетичне Письмо

 Сьвяте Письмо всі знають, але чогось мало хто чита. Правда-ж і тому, що коли занадто начитаєшся, то макітриться голова й ученому: стільки там об'явлено зосередженого відкриття й скупченого виявлення. Проте всі, не тільки власне поетичні, частини того Письма мають на собі шати, прошиті нитками істої поезії, найвищої в своєму покликанні. То чого-ж не звернутися час од часу, не набратися?

Обкраяні вуха

 Кругом чути й чути: "ріже вуха". То коли підозряє, що з мовою щось не так, але достеменно не зна. Поки сягнеш по словника чи якогось підручника-довідника, розженешся по корпусі — вже всі вуха, диви, пообтинали. Так і сновиґають капустяні голови — слухати, чути вже нема чим. Тільки примарні болі: ріже вухо.

Он як

 На всі неправди сьвіту сього можна просто сказати: "он як?". А коли правда з'ясується: "он воно що!".

Моя баляда про відро

 Дуже люблю послухати мудрих людей: як-найширше роззявляю розумового рота — що твоє порожне відро. Ще й зронене на самісіньке дно давно сухого колодязя — відро вже спрагле не власного відрового змісту, а небесного потопу, щоб заджорелилося нарешті й підо мною.

Profanity

 Усе людське життя містерійне, але його невідпорне демократизування призводить і до того, що зникає втаємниченість, приступ до містерійної єрархії. Це дуже добре змальовується через татуювання: колись (чи не тисячоліття тому) европейці теж мали маґічні наколки, але маґізм, таємниця тих знаків були відомі або, принаймні, звісно було, що там є таїна й чарівний чин — а то-ж і була культура. 

Теперки живемо в суспільстві суцільних доброхочих нетям, містерійних прохванів. Мовними істотами бувши, вони виявляють себе найперше в прохванній лексиці (profanity), а далі й у цілій прохванній мові. Прохванність словесна вкорочує людям тями. Але до того байдуже, бо ніхто не хоче знати, про що містерія, ніхто не бажає переживати таємних станів і здобувати сакральних розумінь. Усі готові померти на ґанкові замкненого музею, ґанкові, що колись правив за паперть.