Колгоспний ґрунт

 Шкільному слову діти вірять, бо то стандарт на всеньке життя. Можна не любити шкільного слова, т'але... А чи можна його любити? Це-ж навіть і не тексти, а якесь масовище, що до його навіть і гребінцем не торкався бридливий редактор. Я, коли читаю своїм дітям щось із того шкільного, завсіди походя полю бур'ян і намагаюся встромити на його місце хоч благу виноградної лози парость. Та чи прийметься, принатуриться? Ой, не знаю... Бо там уже й ґрунт такий — мучений, колгоспний.

Не розігнешся

 Чую, що багато-хто з українців із пуп'яночку привча свої діти балакати по московській. І завсіди згадую оте Шевченкове: "Німі на паншину ідуть. І діточок своїх ведуть!" Німі, бо виходять без своєї мови. На панщину, бо чужій мові, намісць рідної, ще відробити треба за науку, й усе одно буде "сиболет", а не "шиболет".

Нехай я перейду потік води. Хоч і з тягарем-сиболетом, а перейду. Звісно, чужі мови дають перевагу на цім сьвіті. Т'але ця одна мова може так переважити, що вже по своєму й не розігнешся.

Як той Йов

 В українців "багатий" і "вбогий" — одного кореня слова. От як порівняти: густе, щільне rich і діряве poor. У нас-же воно все під Богом обертнем ходить, як той Йов.

Доба розуміння

 Ми живемо щасливою добою розуміння: одежа знаннів — і пишні шати, й убогі свитинки — валяється під ногами, вживана, зношена, дешево купована, непотрібна. Люде бігають голісінькі, хіба що хто на сьвято підпережеться.

Радо вітають усі визвіл розуміння: тільки що здумаєш — а воно вже й істина! Й легеньке воно, як пір'їнка — он як пурхнуло. Й багацько того пір'я літа — ніби перини дерли та й дерли. А прикриватися не треба нікому — сорому вже нема, а літо ще не минуло.

Не з нашого гурту

 Філологам поталанило: вони починаються звуком, що в філології, навіть українській, загалом беручи, є. А от фольклористам не щастить: вони починаються звуком, фольклорові не знаним. Звісно, як-що то — вкраїнський фольклор, а не якийсь там folk-lore, не нашого народу мудрість.

Історичні секунди

 Ми живемо історичною добою. Час плентався, плуганився, а потім глип у календар — аж там вибило історичну діб. А ті секунди, що опираються своїй історичності, просто ввійдуть ув історію як ледачі історичні секунди.

Герцоґський баль

 Жінки й чоловіки в намислі своїм насправді такі різні, що їхня сумісність здається драматичним дивом, чимось на кшталт герцоґського балю, де все — й палац, і парк, і забави, й закінчальна вогнева штука — вряджені якимось Леонардом да Вінчієм. Тому, коли баль не вдається, гості розходяться й ідуть до своїх — зрозумілих і схожих.