Самостійна дірка

 Що менше царство, то більшому тиранові бажає подарувати воно свою крадену суверенність.

Із піни днів

 Істина народжується не в гарячім змаганні, вона втілюється під серпанком і пелюстковими шатами добірних слів.

Присуд мелійоризмові

 Коли береш життя близнюків, а найпаче близнят порізнених, то з жалем сердешним живцем розумієш, як мало в нашому житті від нас самих, — ніби самі ми й не жили, а було лиш те, що судилося долею, й готувалося чином пущених у забуток пращурів наших. Як-же кортить присьвітити й розгледітися в галереї тьмяних образів, що її ми самоправно називаємо своїм життям!

Ностальґія

 Я живу в Київі, й усеньке життя мрію повернутися в Україну...

Куди дивитись

 "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...", — так сьміялися з того, а це, знаєте, не всякий може. Не сокіл, того й не літає — споглядає все. А довкола споглядача метушаться недалекосяглі горобці, й усе щось цуплять, цьвірінькають, як навіжені: "Дивлюсь я на землю та й їжу хапаю..."

Дощем

 Цілодобовий ливний дощ — чи не вперше цей рік, а я всенький день не знайду парасоля. Дощ ущавив і нагадалося: Господи, для чого я живу? Чим так тяжко затуркую собі голову, що вона, простісінького не тямлячи, мусить мокнути під дощем?

Після постмодерну

 Уже давно по модерні, вже, здається, й по постмодерні, а люде все — по морді та по морді.